Перед карантином встигла побувати в Чернівцях. Ушосте. Люблю це місто. Вкотре завернула до театру, хотіла глянути на цю красу зсередини. Свою мрію розповіла охоронцеві, дядькові, який за 20 гривень, навіть за 19 – стільки нарила дрібних, пустив мене в цей храм Мельпомени. Ще й розказав дещо.
Хлопчиком він грав тут у драмгуртку. Потім усе життя працював на теренах, віддалених від мистецтва. А зараз повернувся. Повів у зал, увімкнув світло. Я побачила суміш вишуканих розкошів: стеля біла із золотом – справжнім, до речі, щось із 4 кілограми пішло. Далі – все з червоного оксамиту – стіни, портьєри, покриття на кріслах. Ну гарно, що казати.
Крісла ще з тих часів. У кожнісінькій ложі є дзеркало у витіюватій рамі. Ми пішли в королівську – розташовану над сценою. Місця там якраз не найкращі. Але. Для представників голубої крові були окремі заїзд і сходи. Й біля самісінької ложі… душова.
Не знаю, чому вельможі приїздили брудні в театр, але факт. Сходи
й зараз є, а в душовій – комірчина. Дядько зауважив, що колись панни шанувалися і якщо й прибували в чобітках, то мали перевзувачку.
– А нинішні у джинсах приходять, ет, – махає зневажливо рукою.
Питаю, чи дозволяє він собі робити зауваження режисерам. Охоронець сміється. І я розумію, що так. Розказує, хто з відомих був тут.
– Гнатюк покійний.
– Брала в нього інтерв'ю.
– Миколайчук.
– Ага, балакала з удовою.
– Валентина Зимня.
– Писала про неї.
Він називає прізвища, і чомусь так виходить, що я з цими людьми хоч і дотично, хоч і з других рук,
але знайома.
– Івасюк тут перед театром уперше виконав "Червону руту".
– Ну, його не застала, – відповідаю. А дядько радіє що "сдєлав" мене.
У вестибюлі він плескає руками
і звук розходиться і розходиться, відлунюючи якоюсь багаторівневою космічністю. Шкода, на сцену не пустив. Якраз пофарбував
1 
1
Комментарии
Я одесситка, родилась в Одессе. Хочу заметить - в последнее время все чаше можно услышать украинскую речь на улице, в транспорте и т.д. Это радует. Значит украинский язык постепенно возрождается. Но в основном народ общается на русском. Именно на русском. А то, что кто-то там услышал "одесский говор" - так это брехня. Те одесситы, которые разговаривали на суржике русского и иврита давным давно уехали в Израиль или США.
навчатись державній мові - добре !
... вважати киян дикунами, що можуть побити за російську -
або дурний жарт,
або ознака розумової обмеженності чи довірливості до безпідставних пліток
Я еще не видела ни одной торговки персиками, абрикосами, рыбой или еще чем, которая бы чего-то боялась! Они у нас закаленные Привозом и всеми одесскими рынками. А что касается языка, то, к сожалению, он у нас не русский... Это такая гремучая смесь, в которой много слов и украинских, и иврита, и даже целые понятия есть, позаимствованные у носителей других языков. Все-таки , около 118 национальностей представлены в нашем городе.
Я ще не бачив ( і не чув) ні одної торговки персиками чи рибою,в якої діти працювали б у Верховній Раді))))))......хіба прибиральницями в буфеті
вам +)))))))))
Не дуже приємно, коли вчать українську через страх, щоб не побили.Така аргументація не викликає пошани насамперед до тих, кого бояться.
А чом би й ні? Страх отримати у писок - дієвий стимул і мотивація! А для кацапидлів - так взагалі №1! Умовляння, припрошування або так звана хохляцька "толерантність" на узкоязичних взагалі не діють! От якби якого-небудь одеського "Кідалава" віддухопелили свого часу за його ставлення до нашої мови, то й кацапізаційних законів би він не вигадував!
Читати приємно, але щось не дуже віриться(
не дождетесь
Бомжу
А если не подадут. когда по русски просить будешь?
Приємно таке читати, тільки б цей запал у Сергія швидко не зник.