Влітку командування надало відпустку. Приїжджаю додому – в порожню батьківську квартиру. Підходжу до стелажа з книжками, які залишилися від тата. Бачу мемуари совєтського полководця Георгія Жукова "Спогади та роздуми". Згадую своє дитинство часів Радянського Союзу, коли такої брехливої літератури було вдосталь. Але це не заважало мені, несвідомому, нею захоплюватися.
За місяць після цього повертаюся в зону бойових дій. Дізнаюся про чергову втрату. Боєць 59 бригади закрив своїм тілом побратимів після прильоту рашистської "Молнії". Побратими потрапили до лікарні. Герой пішов на небеса.
Розкопую подробиці його біографії. Дізнаюся позивний – "Маршал". Перша думка: оточення – гострослови. Знаю з власного досвіду: одеський жартівник, який зберіг почуття гумору, пройшовши пекло на початку повномасштабки, нарік генералом, коли я "при параді" готувався зустріти День Захисника.
Але в Юрія історія виявляється іншою. Його прізвище – Жуков. І даремно, що не всі побратими, народжені вже після проголошення Україною незалежності, знали про існування совєтського полководця. Зверталися до нього просто – на ім'я. Зате їм було відомо, що 33-річний уродженець Вінниці захоплювався футбольними симуляторами, обожнював дружину та 4-річну доньку й того місяця планував приїхати в довгоочікувану відпустку.
Не судилося. 15 серпня він дуже не хотів іти на позицію. Але вибору не мав: побратими потребували ротації. Тепер треба буде міняти його. Назавжди.
Дружина наполегливо телефонувала всім, коли Юрій довго не виходив на зв'язок. Близький друг мусив повідомити Тетяні Жуковій, що вона стала дружиною героя.
І відтепер хай це прізвище асоціюється не з демоном, який плювати хотів на солдатські життя, а з бійцем, який віддав своє, щоб його зберегли інші.
І Україна вистояла.
6 
1
Комментарии