Фенікс

Я в житті так не тремтів, як того вересневого ранку. Позаду півторамісячне перебування в навчальному центрі. А тепер перший день у районі бойових дій. Липкий страх пронизує з голови до п'ят. Голова відмовляється мислити, а язик – рухатися.

Скількимога намагаюся сконцентруватися на словах досвідченого побратима, якого поставили мене опікати. Він говорить про командира на позивний "Фенікс".

– Має чудовий професійний вишкіл. Грамотний офіцер, поміркований. Водночас суворий, але справедливий.

Мати Василева! Суворий. З таким "видатним" воїном, як я, він точно не панькатиметься.

Але все виявляється не так страшно. За якийсь час отримую завдання, координатором якого буде "Фенікс". Знайомлюся ближче з молодим привітним чоловіком. Другий у 59-й бригаді – заступник командира.

У розмові він тверезо оцінює свої можливості. Каже, що до будь-якої посади можна дорости, тільки будучи на ній. Підкреслює цінність людського життя. Тільки за звільнення всіх окупованих територій. Проте виключно за допомогою дипломатії. Інакше втрати особового складу ЗСУ будуть непомірні.

Не пропускає жодного матчу футбольної збірної України. Я не став згадувати провал на Євро-2024 і невиразну гру команди в осінній частині Ліги націй. Сказав собі, що привітаю Другого, якщо наші пройдуть Бельгію.

Шкода, але не цього разу.

×