Перший у житті паспорт 16-річним у райцентрі Гайсин на Вінниччині за радянських часів видавали раз на квартал. Надсилали таке-от запрошення. Моя мама його отримала рівно 40 років тому. Все було урочисто: вручав начальник паспортного столу в районному будинку культури. Опісля артисти й школярі давали патріотичний концерт. Але то в райцентрі було так. Ті, хто жив у селі, не те що почестей таких не мали – паспорта взагалі не отримували: радянська влада боялася, щоб не повтікали з колгоспу. Тож селянам паспортів не давали. А без документа куди поткнешся? Радянське колгоспне кріпацтво. Моя мама була із села. Як же їй удалося отримати паспорта?
– Я вчилася у школі-інтернаті в райцентрі, як напівсирота з багатодітної сім'ї, – пояснює. – Була там прописана, в Гайсині, й автоматично отримала це запрошення. Це був шанс. Із паспортом я вже могла не тільки куди завгодно поїхати з колгоспу, а й сама отримати на пошті грошовий переказ від старшого брата. Відчула себе дорослою й повноцінною людиною.
З радощів, що матиме паспорт, фото на нього зробила ще за п'ять місяців. Сама пошила блузку – умисне для цього – й закрутила на голові "бабету". Одразу попросила зробити зменшену копію для комсомольського квитка.
– На вручення паспорта ходила у шкільній парадці, бо не мала гарного плаття. З бантами, в білому фартуху. Дівчата з райцентру поприходили в кремплінових сукнях. Інтернатські ніч спали на бігудях, а яка бідніша – крутилася на папірці з ганчірочками. Я тієї мороки не мала – в мене свої кучері.
Страх боялася, щоб ніхто паспорта не вкрав – нас у кімнаті 17 жили. Поклала його разом із оцим-о запрошенням у целофанову торбинку від капронових панчіх, щоб не замастити, і в перші ж вихідні відвезла додому.
Відтоді мама тричі міняла паспорт, а запрошення отримати перший зберігає досі. Бо саме тоді відчула себе дорослою й повноцінною людиною.
1 
1
Комментарии