Журналісти проти терористів моспатріархату. А де силовики?

Всі вже знають, що під крилом чоловічого монастиря московського патріархату в Голосіївській пустині працювала підпільна "російська" школа. Дорослих завербували російські священники, а їхні діти - системно зазнавали психічного впливу на користь держави-агресорки. Міністр освіти дякує журналістам за це сенсаційне викриття, і можливо, СБУ таки зверне увагу на цю кричущу ситуацію. Але от питання: чому до розслідування медійників ані освітяни, прямо залучені в цю оборудку, ні силовики - не звертали уваги на розсадник русского міра в центрі столиці воюючої країни?

Навчання за радянським підручниками 1966 року видання. Російські пісні як складова навчального процесу, особливий ухил - на "Под небом голубым есть город золотой", хіт російської групи "Акваріум" кінця 1970-тих. Вірші російського поета Сергія Єсеніна як зразок не ще давнішого минулого, а розумного, доброго, вічного. Вишенька на торті: викладання "слов`янської" мови, так в підпільній школі при монастирі "Голосіївськаа пустинь" скромно іменують російську. А учнів туди водять нелегально, бо офіційно вони числяться в школах, наближених до лінії фронту.

Саме цей факт заперечує спроби пояснити можливість появи такого закладу дурістю питомо ватних батьків, перевівши все це дійство в категорію ретельно продуманих російських диверсійних операцій. Одне діло - цілком припустима в наших постколоніальних реаліях ситуація, коли глибоко занурені в русскій мір матусі домовляються збиратися по черзі в кожної на квартирі разом із дітьми, аби читати їм уголос "Сказку о золотом петушке". Дурість, але, як казала моя покійна бабуся, я свою голову їм не приставлю.

І зовсім інша справа, коли за згодою сторін ці самі матусі свідомо йдуть на фальсифікацію документів та порушують закони України. Якими б не обов`язковими до виконання вони не були. Наочний приклад діяльності організованої злочинної групи. Мета якої - вербування дорослих, котрі сприяють перепрошиванню мізків власних дітей на користь держави-агресора.

Тут слід зупинитися й спробувати подивитися на ситуацію очима інвестиційного банкіра, блогера, радіоведучого, а віднедавна - ще й письменника Сергія Фурси. І зауважити: він бачить не проблему, а саме ситуацію. Причому зовсім не критичну, навпаки, оптимістично-переможну. Все вищевказане його радує. Чому? Бо в Києві живе 4 мільйони людей, а задіяні в історії з підпільною російською школою максимум 150 мешканців столиці.

Далі пряма мова: "Йдеться про невеличку секту в масштабах 4-мільйонного міста. Київ знавав секти набагато більшу масштабу. А зараз росіяни змогли зібрати під своїм дахом 150 міських божевільних. Це при тому, що зараз десь 20% киян - це нові кияни, котрі переїхали в місто зі Сходу через війну. Вони апріорі більш схильні думати радянськими шаблонами. І можуть потрапити в секти під орудою московського партріархату. Те, що вони сприймаються як міські божевільні - це для нас великий прогрес".

Можливо, панові Фурсі простіше робити висновки, апелюючи до математичних розрахунків та вимірювання відсоткових величин. А для більшої простоти ще й згадати всує переселенців зі Сходу, бо це ж вони, ватна публіка, водночас найбільше піддаються впливу русского міра і є його агресивними носіями-ретрансляторами.

Теоретично подібні висновки мають рацію. Адже один терорист - це лише одна тисячна відсотка від тисячі людей, котрі перебувають у певний час у певному місці. Мізер. Проте якщо цей терорист закладе в тому місці потужну вибухівку й натисне кнопку на саморобному пристрої в потрібний момент, горя від такої незначної, мізерної в широкому розумінні істоти, буде дуже багато. Диверсія того, хто репрезентує одну тисячну відсотка, завдасть непоправних втрат великій кількості людей.

Відповідно, 60 українських дітей, яких батьки конспіративно, підпільно водили в школу при чоловічому монастирі, належному до московського патріархату, вже зазнали серйозних вражень психіки. Погано, що самі діти цього не розуміють. Дуже погано, що батьки вже позбавили цих дітей майбутнього, бо невідомо, ким матусі з бабусями їх у подальшому бачили. Хіба що припустити створення аналогічного підпільного вишу на тій самій базі. Як загалом - альтернативної країни всередині України, на користь та благо якої ці діти могли б жити й працювати.

А давайте розженемо уяву ще сильніше: одного разу за свою уявну країну ці 60 вже дорослих почнуть у нашому тилу цілком реально воювати… Як собі хочете, але останній фільм Пола Томаса Андерсона "Одна битва за іншою" в цьому контексті зовсім не виглядає політичною й соціальною сатирою. Хто не знає: за сюжетом, герой Леонардо ді Капріо замолоду був відбитим анархістом, котрий разом із подібними собі вигадав собі іншу Америку та в ім`я її, за її свободу, чинив теракт за терактом.

Рефлексувати в форматі "не бійтеся, це не вся Україна" красиво й корисно. Проте нехай, інвестиційний банкір і блогер може собі це дозволити. Бо його діяльність жодним чином не перетинається ані з роботою освітян, ані тим більше - силових структур. Мене ж, як небайдужого громадянина, неабияк насторожують та непозбувно бентежать слова очільника МОН Оксена Лісового: "Журналісти виконали важливу і принципову роботу. Викриті ними факти вимагають негайної, жорсткої та публічної реакції".

Ось він, корінь проблеми. Ось що не так із викриттям підпільної школи московського патріархату не в центрі, але й не на околиці столиці воюючої держави. Важливу роботу виконали… журналісти. Цивільні громадяни, котрі дізналися про осередок русского міра, організували й провели операцію під прикриттям, зібрали доказову базу й оприлюднили доведені факти. Викривши проросійське кубло та спричинивши перший великий скандал-2026.

Гаразд, нехай освітяни некомпетентні й не бачать кричущих системних порушень у своїй сфері. Це не вперше, як не вперше щось порушують самі освітяни. Але ж правоохоронці, особливо - Служба безпеки - мали б звернути на російське підпілля увагу! Тим більше, що протягом березня 2022 року, коли ворог стояв під Києвом, ледь не щодня виявляли російську агентуру в середовищі або московських попів, або вірних московському патріархату. Їхня диверсійно-розвідувальна діяльність ілюструвалася фото й відео, її бурхливо оговорювали в соцмережах. Невже складно уявити, що за високим парканом монастиря, підпорядкованого МП зачаївся ворог та провадить підривну діяльність?

Журналісти виявилися єдиними, кому все це не фіолетово. Не вони повинні викривати. Їхня задача, та й моя зокрема, оперативно інформувати суспільство про успіхи компетентних людей та структур у боротьбі з російською агентурою. Та аналізувати, чому це сталося. "Це все переселенці", - погана аналітика. До масштабного вторгнення, як загалом до 2014-того року, її не було як явища. Натомість московський патріархат був. Як бачите, досі є. Але щоб його не було, журналістських розслідувань теж не досить.

Gazeta.ua