Парадокс Навроцького: дрейф Варшави по лінії розколу

Українці так обурюються результатом президентських виборів у Польщі, ніби самі свого часу не обирали кримінальника Януковича президентом. Інше питання - що українська влада має не надто добрі відносини з новим президентом Навроцьким, особливо в питаннях спільного минулого обох наших країн, що впливає на сьогодення. Як вирішити ці суперечності?

Президентська кампанія у Польщі завершилася, нового президента названо - Кароль Навроцький набрав 50,89% голосів, його конкурент Рафал Тшасковський - 49,11%. Проте перемога кандидата правих може спричинити подальші політичні перипетії.

З одного боку, президентська кампанія завершує електоральний цикл, який розпочався восени 2023 року, коли "Право і Справедливість" втратила владні важелі після 8 років домінування у польському політикумі. З іншого боку, результат виборів показав, що більшість польських виборців, які взяли участь у голосуванні, не хоче зосередження влади в руках лідера "Громадянської платформи" Дональда Туска. Він ввечері 2 червня пообіцяв ближчим часом ініціювати у Сеймі питання про вотум довіри своєму уряду.

Рафала Тшасковського, за великим рахунком, шкода. Політик програв у фіналі президентських перегонів вдруге поспіль, знову поступившись ідеологічному опоненту. Можна багато розмірковувати про особливості електорату (більшість Навроцькому віддали виборці з сіл та містечок), проте результат на табло. Важко уявити, що Туск поступиться Тшасковському місцем прем'єра, чи не так?

Можливість дочасних парламентських виборів складається з низки факторів. Перший і головний - активність представника "Конфедерації" Славоміра Ментцена, який факультативно, проте переконливо був присутній у фіналі президентської гонки. Ментцен вирвався з традиційного для "третьої сили" у Польщі 10-відсоткового гетто, а якщо додати 6% за скандального європарламентарія Гжегожа Брауна та кожного десятого виборця, який підтримав кандидатів від лівих сил, то виходить цікава картина. "Дуополь" (боротьба "Права і справедливості" та "Громадянської коаліції") не відповідає інтересам все більшої кількості виборців, і цей тренд є доволі помітним.

Разом з тим, ліній розколу у польському суспільстві забагато, і тому парламентські вибори можуть розглядатися як спосіб зафіксувати ситуацію на чотири роки (термін повноважень президента у Польщі складає 5 років). Спокуса, безумовно, є великою, проте адепти "дуополя" можуть на неї не погодитися.

До речі, помиляються ті, хто порівнює ситуацію у Польщі з голосуванням у Румунії, де Нікушор Дан зумів створити електоральне диво. Польські політики напрочуд самодостатні, і порівняння з сусідами по регіону буде хибним. Проте ця самодостатність не дозволяє, наприклад, виступити з рішенням про направлення польських військових до України, подібна ідея ще під час першого, 13-кандидатного туру президентської кампанії підтримки не знайшла.

В Україні жваво навішують ярлики на Кароля Навроцького, наче не в нашій державі президентом обирали Віктора Януковича із зафіксованим судом кримінальним шлейфом. Подібний підхід виглядає контрпродуктивним. Якщо врахувати, що у січні Володимир Зеленський та Кароль Навроцький обмінялися заочними випадами на адресу один одного, то виходить не надто приваблива ситуація. З іншого боку, виклики від Навроцького - відлуння Волинської трагедії, політика пам'яті в цілому, несприйняття (власне та нав'язане Ментценом) членства України в НАТО є зрозумілим, і офіційний Київ має два місяці для корекції позиції.

Наостанок - про український парадокс у Польщі. Громадянство сусідньої країни отримали протягом 2014-2024 років всього близько 50 тисяч українців, тоді як біля 2 мільйонів громадян України перебувають у Польщі як трудові мігранти та біженці від війни. Вони є учасниками економічного процесу, але не мають політичних прав та нескоро їх можуть отримати. Відтак, негативна міфологізація українців залишатиметься улюбленою іграшкою різних польських політиків.

Що Україна може запропонувати Польщі сьогодні? Відмовитися від історичної пам'яті про Волинську трагедію? Навряд чи. Ми повинні створити низку напрямів взаємодії, між якими проблемні питання нашої історії будуть губитися. Співпраця підприємств ОПК, взаємодія в енергетичній сфері, визначення місця польського бізнесу у майбутній відбудові України - все це може допомогти порозумінню.

Gazeta.ua