Убивство Стуса: уроки, яких ми не зможемо забути
Чим відрізняється роман від документальної книги? Не лише відсутністю вигаданих персонажів. Інколи, як от у "Справі Василя Стуса" Вахтанга Кіпіані, сухі протокольні факти звучать промовистіше. Про що ми дізналися?
39 років тому в російському концтаборі за досі остаточно не встановлених обставин загинув український поет Василь Стус. Його 100% убили. Убили русскіє. Убили так тихо й підло, що ім'я вбивці, виконавця, невідоме. Хоча прізвище слідчого Хвата, убивці академіка Вавілова і непевне також українців, відоме. Як прізвище Павла Судоплатова, вбивці Євгена Коновальця.
Але чому я це згадую? Не лише "під дату". Коли дійшли руки до книги "Справа Василя Стуса", яку впорядкував Вахтанг Кіпіані, вкотре переконався: ретельно підібрані оригінальні документи працюють в рази краще за художній твір. Там не треба дурних емоцій + романтичних ліній + пошуку іронічно-цинічних персонажів. Суха протокольна мова розкриває драматургійну "зміну персонажа" краще за маститого драматурга. Ось перший термін Стуса. Він заявляє: не мав нічого проти радянської влади (і якби давали працювати, публікували, як того ж Гончара, нагороджували і шанували - справді б не мав). Та навіть якби ігнорувала, не нагороджувала, не звертала увагу - теж навряд би щось мав проти, слухав би собі ВВС на кухні, аби не чіпали.
...тоді Стус зрозумів: домовлятмся з російською радянською владою - себе не поважати. А наступна посадка - питання часу, і то досить короткого
Проте влада вислухала це - і після 5 років ні за що відправила на поселення. В нелюдські умови. Коли повернувся - натяк на заклик до якогось умовного нейтралітету (дайте працювати, не заважайте жити) не почули. І тоді Стус зрозумів: домовлятмся з російською радянською владою - себе не поважати. А наступна посадка - питання часу, і то досить короткого. Тому на другий арешт чекав, на питання слідства й суду не відповідав із занесенням відмови в протокол, на смерть пішов, знаючи про це. І не врятували смерть Брежнєва, Андропова, перестройка. Навіть спроба переконати себе, що працювати на русскіх можна з дулею в кишені - зло. Тож завершую цей допис пропозицією: перші три заявки від бібліотек на придбання книги "Справа Василя Стуса" виконаю. Кому не перепаде, дуже прошу не ображатися. Дякую за розуміння.
