Завтра стартує 75-й саміт НАТО. Чи очікувати нам "дорослих" рішень?

Нинішній саміт НАТО має нарешті показати, чи змогли наші західні союзники перебороти страх перед ескалацію та їхню готовність діяти на випередження проти спільного ворога - Росії

В умовах війни будь-які великі міжнародні заходи (а самміт до 75-річчя НАТО 9-11 липня, безумовно, таким є) автоматично передбачають контекст війни.

Війна Росії проти України актуалізувала безпекову тему в широкому сенсі слова. Дедалі частіше різні західні високопосадовці говорять, наводячи конкретні приклади, не лише про гарячу, конвенційну війну в Україні, а й про гібридну війну - на просторах Заходу і, перш за все, Європи. Підпали, штучні міграційні кризи із заколотами на кордонах, різноманітні дезінформаційні кампанії (зокрема - із застосуванням штучного інтелекту для створення фейків). І от нещодавно - повідомлення від США про посилений режим захисту окремих військових баз у Європі через ризик теракту.

Є ще й політичний контекст, з різнополюсними факторами. Передвиборча еклектика у Франції з можливим довгим формуванням уряду, партійний розворот у Великій Британіі (дуже добре, що новий міністр оборони через 48 годин після свого призначення відвідав Одесу), політизація Євроради угорським премʼєром Віктором Орбаном, з намаганням показанти типу "іншу Європу". Орбан не лише після Києва відвідав Москву та Пекін з хештегом "Мирна місія 3.0", а ще й в одному з інтервʼю напередодні саміту НАТО розкритикував США за "політику війни", протиставивши їй "мирний план" Китаю і закликавши європейські країни "не йти в руслі політики чинної американської адміністрації".

Знаєте, я згадала 1920-1940 роки, коли у період між війнами виникли й укорінилися два режими - комунізм та фашизм. От зараз авторитарна Росія намагається використати ультраправі настрої демократичного Заходу на свою користь. Як сказав в одному з інтервʼю колишній генеральний секретар НАТО Андерс фог Русмуссен, "Проваливши план А (швидке захоплення України), Росія перейшла до плану Б (намагання розʼєднати Захід, сіяти розбрат та підігрівати протиріччя)".

Кремль традиційно підвищує ставки шантажу, щоб зупинити більшу допомогу Україні, тим більше - не допустити погодження та появу нової стратегії Заходу щодо Росії, війни та кардинально якіснішої допомоги Україні. У цьому сенсі саміт НАТО буде маркерним. По-перше, він має показати, як Альянс бачить глобальні виклики та їхнє вирішення на прикладному рівні всередині. З уже заявленого, окрім лідерів 32 країн НАТО (буде уже і новий премʼєр-міністр Британіі Кір Стармер), будуть і представники 35 країн-партнерів, зокрема, з країн Азійсько-Тихоокеанського регіону.

Але, очевидно, йтиметься не лише про військові виклики та оборонні завдання (маю на увазі пріоритети та питання збільшення внесків на оборону). А й ті, що повʼязані з політичними ризиками. Це стосується як ризику "фактора Дональда Трампа" (тобто непрогнозованість політики можливої наступної адміністрації та зупинка вестернізації України), так і необхідності збалансування розподілу посад (маю на увазі нарікання східноєвропейського флангу Альянсу на диспропорцію), ну і путіноприхильних лідерів Європи (типу Орбана).

Україну, яка, як відомо, не отримає на саміті запрошення до членства, цікавить максимальна конкретика - в коротко-, середньо- та довгостроковій перспективі. Йдеться про:

1. Питання поточної військової допомоги, вкрай необхідної уже зараз (перш за все, системи ППО);

2. Питання інституціалізаціі співпраці (фінансування, незалежне від політичних ризиків, а також структура, яка відповідатиме підходу до рішень з позиції наближенння України до членства);

3. Стратегічна визначеність щодо майбутнього членства України (це про політичну рішучість Заходу, і чи буде вона відображена у фінальній деклараціі).

Перші два питання уже зараз виглядають для нас результативними. Маю на увазі, перш за все, рішення щодо систем ППО, а також створення нової "місії", а точніше - структури, яка відповідатиме за допомогу Україні та навчання українських військових (NSATU). Структура, штаб-квартира якої базуватиметься на військовому об'єкті США у німецькому Вісбадені, і підпорядковуватиметься головному генералу НАТО та США в Європі генералу Крістоферу Каволі, буде координувати різну допомогу Україні, співпрацюючи з групою "Рамштайн". Як писало видання NYT, "Раніше допомога Україні надавалася здебільшого окремо від країни, менше враховуючи її ефективність чи навіть найнагальніші потреби Києва. Офіційні особи, ознайомлені з планом, повідомили, що об'єднання основних напрямків допомоги та навчання під одним командуванням має на меті впорядкувати потік і зробити його більш узгодженим".

Судячи з того, як Росія активізувала ракетні обстріли українських міст напередодні саміту, а також задіяла додатково пропагандистський ресурс проти Німеччини, це рішення дійсно є ефективним для посилення обороноздатності України. Плюс - де-факто працюватиме на кооперацію наших збройних сил з НАТОвськими стандартами.

Третє питання - перспективи членства України в Альянсі, а також того, коли про це треба чітко заявляти - скоріше за все, досі є дискутивним. Допускаю, що навіть прихильники членства України в НАТО вважають, що треба менше робити гучних заяв про і більше - приймати реальних рішень щодо військової допомоги та співпраці, щоб наближати якщо не перемогу, то хоча б паритет, а можливо й технологічну військову перевагу України. Хоча формулювання у підсумковій декларації відображатиме підхід.

Але для нас тут важливо от що:

1. Щоб не зростала кількість скептиків. Окрім Орбана, відомо, що був так званий лист різних аналітиків до НАТО з застереженнями щодо навіть концепції "мосту" (мовляв, це може посилити агресію РФ). Думаю, він не матиме реального впливу, але сам факт появи такої позиції є показовим.

2. Щоб на Заході сформувався реальний підхід і готовність до більшої (за кількістю і якістю, маю на увазі сучасні зразки) допомоги Україні.

Бо ці дві позиції і свідчитимуть про те, чи вдається Росії і далі утримуватися в ніші шантажу (психологічного, політичного, військового). Чи навпаки - Захід подолав барʼєр погроз РФ, і готовий діяти на випередження. Врешті-решт, це не лише стосується Росії. А й нових альянсів, які вибудовуються (зокрема, й за участі Китаю), та й глобального протистояння демократій та автократій.

Gazeta.ua