Недавно один хлопець привітав мене зі старим совєцьким Днем танкіста. Ми з тим хлопцем, хоч і не разом, служили в одній танковій армії в Білорусії. Я поцікавився, коли у нього був дембель. У телефоні виникла пауза, я чув, як він спитав:
— Тату, а як по-нашому зветься ноябрь?
Отже, він теж осінній дембель. Захотілося згадати деякі подробиці, я їх давно не згадував, бо дембель — це ще драматичніше, ніж навіть перші дні в армії. Тому я старався це обминати в пам'яті, й воно забулося.
Ми з нею хотіли наостанок націлуватися й робили це, як ненормальні
І ось знайшов блокнот із тих часів. Зробив його колись сам: перерізав упоперек 96-сторінковий загальний зошит, якраз під розмір внутрішньої кишені кітеля. Там — виписка з "Устава гарнизонной и караульной службы (обязанности разводящего)" й різні записи. Ось один з останніх перед дембелем: "Теперь знаю, как жить мудро и правильно, избегая суеты бытия". Ураз згадав, що це означало: мені здавалося, що надалі вдасться жити так, як в армії, — тобто ідеально-чистим уявленням про свободу, не маючи при собі нічого зайвого, окрім хіба отого блокнота.
Утім, я ще там здогадувався, що так не буде. Бо ось є запис, зроблений вже на свободі: "Боляче пити чай, бо коли губи торкаються краю кухля, то здається, що це не кухоль, а інші губи". Це треба пояснити: в останню ніч перед дембелем я пішов у самоволку. За огорожею нашого полку жила одна дівчина. Ми з нею хотіли наостанок націлуватися й робили це, як ненормальні, через що губи стали на кілька днів не придатні для пиття чаю.
Але далі було ще гірше. Хто ж знав, що воля — тяжка, мов хвороба. Це нема з чим порівняти, от іще чому воно забулося потім. Перші дні після дембеля — це так, наче ти втратив свободу назовсім. Хоч насправді втратив лише змогу милуватися нею здалеку. Їй-богу, не хотів би знов це пережити.
2 
1
Коментарі
16Шановний, ну коли ви вже перестанете писать?
Прочитані в юності слова Бабеля та записані в товстий заг.зошит - Полиграфкомбинат, Кишенев, 1 сорт, 96 листов. Цена 44 коп. - згадуються часто: "Оставалось только ждать, а ожидание счастливых дней бывает иногда гораздо лучше этих самых дней. Но в этом я убедился позже. Тогда я ещё не подозревал об этом странном свойстве человеческой жизни". Перерізати зошит не було необхідності, він цілий, бо я не служила, а чекала однокласника. Дякую.
Відомий футболіст московського " Спартака" Андрій Тихонов признавався , що йому ще років з десять після демобілізації з армії снились кошмари.
" Хто ж знав, що воля — тяжка, мов хвороба" - кажите ви. А мені здається це в вас говоре, вибачайте, раб.
Подумайте самі, випустіть птицю із клітки на волю і та потиняється, заб'ється під кущ, злякається сонця. Вчиться бути свободною.Ведмеді втекли на волю та по дорозі ввечері зголодніли, згадали, що там, в зоопарку, якраз роздають вечерю. Людина звикає, на жаль, навіть до нещастя, знаходить собі свої маленькі щоденні радощі, виживає. Віталій зачепив хорошу тему.
Їй Богу, пане Віталій, вам добре служилося! В мене після демобілізації було відчуття польоту, надзичайної легклості і несамовитої радості можливо тому, що я за два страшних роки принижень, на відміну від вас, не цілувався жодного разу, але бачив стільки бридкого і гидотного в людській суті, що його мені вистачило на довгі роки. Від такої служби пили замість кави соляну кислоту...
Чудово! Завжди доброзичливо, без злоби і жлобства.
Браво, пане Віталію! З великим задоволенням завжди читаю Вашу колонку.Мудрість і розуміння життя приходить з віком.Лише з висоти прожитих років можна дати оцінку колишнім ідеалам,і теперішнім.
Автор видит криминал в праздновании советского Дня танкиста? Весной на вокзале видел много дембелей с буквами ВДВ на погонах при том, что у нас нет таких войск, есть аэромобильные и, кроме этого, самопальные уже давно забытые голубые петлицы.Откуда это у них? Видать, молодёжь осознаёт комичность украинских вооружённых сил и хочет быть похожими на бравых солдат советской (красной) армии.
Оцените ситуацию.2009год, 23 февраля Ялта,Крым, 23 часа вечера.Идет группа молодых людей(для меня молодых) и печатая шаг поет Гимн СССР, а потом "Прощание славянки".Если честно, это надо было слышать...Весь район замер и слушал....
Хорошо сказал! Молодчага!!!...
Не хочу політики, але, але, але. Чим можуть гордитися хлопці, які служать в українській армії? Що розганяють демонстрації, що верховний головнокомандувач двічі судимий злодій шапок? Тому і ВДВ.
Разве солдаты срочной службы, пусть даже внутренних войск, разгоняют демонстрации? У срочников и сил то не хватит.))))
насколько я помню из прессы- у нас в Украине количество служивых -милиционеров больше, чем в Украинской Армии.Чем ни полицейское государство.А боеспособны, по-моему, остались только те части, которых еще держат на плаву для участия во всевозможных международных учениях и службы в группах войск ООН.
Дуже гарно. Дякую!
"воля — тяжка, мов хвороба" Браво, пане Віталію! А це просто конгеніально: "Перші дні після дембеля — це так, наче ти втратив свободу назовсім. Хоч насправді втратив лише змогу милуватися нею здалеку". Ми схильні ідеалізувати те, чого не маємо. А коли нарешті його отримуємо, то це неминуче приносить втрату того ідеалу, прекрасної мрії.
Написано чудово. На жаль, чи то пак на щастя, я жінка і Вас зовсім не розумію.