Двоє галченят

Є сни, що сняться на межі пробудження, і невідомо, де ти є в цей момент переходу – там чи тут. От якраз такий сон був мені недавно.

Бачу, ніби сажотруси викинули з димаря гніздо й звідти випали двоє галченят, сидять у траві, тріпочуть крильцями, просять їсти. І я прокинувся, але ще кілька десятків секунд був там, де галченята. І в ті секунди дуже багато всього вмістилося. Тут ось що дивовижно: ті галченята випали з гнізда давно, літ шістдесят тому, але я при цьому був той, що є тепер. Був трохи сердитий на себе за те, що знову вплутався в чужі клопоти, тоді як свого діла повно незробленого, відкладеного на завтра, на осінь, на той рік, як ото воно заведено у смішних людей мого віку. Зате я знаю, як і що робиться, коли щось отаке трапиться. Й за цих галченят спокійний. Ось дістану з майстерні картонну коробку з-під якогось китайського товару, щоб пташенята були недоступні нашим трьом котам. Якось наче мені й не дивно, що ця коробка опинилася в тому сні – тоді таких коробок не було. А чим галченят годувати? Ну, от скоро поспіють шовковиці. А до того попрошу в баби сиру, яким вона годує курчат, вперемішку із порізаним зеленим споришем. Ось він у дворі росте.

І тут мені стало гарно в цьому зникаючому сні. Бо якщо тут є баба, значить, десь близько є мати й батько і наша корова Малка, бо де ми без неї взяли б той сир – і собі, й котам, і курчатам. І десь у мене за спиною стоїть укрита соломою наша стара повітка, в якій живе корова Малка – червоної масті з білою мордою.

Коли я бачив усе це – то вже не спав. І був я тим старим, яким є тепер. У тому сні були всі наші – хоч і невидимі. Не було тільки моїх двох нинішніх дітей. Можливо, через те, що люди в тому сні ще нічого про них не знали.

×