Побачив увечері повний місяць вже високо над будинками. Тут ніколи не видно, як він сходить. Скільки живу, знаю тільки троє таких місць, де видно, як він це робить. Звісно, таких місць на землі скільки завгодно, але в кожного вони свої.
Щоб бачити, як сходить місяць, треба самому жити в якомусь такому місці. Там ти точно знаєш: якщо по ліву руку сарай, а по праву — шовковиця, то звідси треба дивитися в кінець городу, й там, на межі, між двома вербами, він скоро з'явиться. Небо там спочатку просто стає світлішим, потім із підсвіченого туману витикається його тім'я, і в цьому є трохи чуда, бо завжди здається, що цього разу звідти вийде, може, зовсім не місяць, а якась інша істота. І щоразу знов це місяць. І звідкись береться чудна печаль.
Зовсім не просто пояснити, як спитають, де ти був
Коли він підіб'ється вище й на сніг ляжуть тіні дерев, можна зробити ще дещо: дійти до тих двох верб, потім звернути ліворуч, дідовим Юрченковим городом — до берега. За ним починається поле, й білі сніги, освітлені місяцем, лежать аж до горизонту на півночі. Туди не досягає світло місяця, й самого горизонту немає, він розмитий і зливається з темним небом. Це трохи страшнувато — так, наче там край землі, не далі як за півкілометра.
Якщо хто коли-небудь купався серед зими — відчуття дуже схоже, тобі перехоплює дихання, от так само, як тіло в холодну воду, так і душа занурюється в цю бездонну порожнечу. Тільки у воді не всидиш довго, а тут можна постояти й довше, тим часом як душа намагається вистрибнути з тебе. Щоб трохи заспокоїти її, можна подивитися лівіше й пересвідчитись, що горить світло в крайній хаті на хуторі. Це таке місце на Землі — зовсім звичайне, якщо вдень. А от коли підеш туди отак проти ночі — то зовсім не просто пояснити, як спитають, де ти був.
2 
1
Коментарі
13Я так Велику Ведмедицю над сусідським дахом влітку видивлялась. "Віз випливав" поруч з димарем і на певний час там на гребінці й стояв. А взимку так страшно було вертатись від сусідів по снігу та морозу із місяцем-серпом, що освітлював і притінював усе довкола. А страшно тому, що "Ніч перед Різдвом" по телевізору дивились (у сусідів, бо свого телевізора ще батьки не купили у 1969). За кожним парканом ввижався той, що місяць вкрав і Солосі приніс
Село -не легке життя. Але колиска творчої людини
а забужка, гнилозуба ксюха як поживає? "противсіхічка" драна, дерла горло за бандюковича, а тепер що? що вже бульки пускати?.. Як і той нпрцисик андруховіч так само, гниль
Як спитають так і кажіть: "На місяць дивився!" Бо коли поруч буде дитина велика ймовірність, що з нього виросте поет. Чи, принаймі, не байдужа людина. А коли старе запитає... збрешіть. Скажіть :"За вітром ходив". А то ще не так зрозуміють.
Браво, Жежера!
Заголовок майже, як Франсуази Саган
)
NI... " trohi sontsa v holodniy vori " to taki ne te....
Ех... чудово... В дитинстві любила дивитися на засніжені поля. Особливо, коли їдеш в теплій машині по гарній дорозі, або дивишся на них з вікна теплої хати. На них нічого немає - а зачаровували.
А ще у вас там колись стояв старий вітряк.
В один такий морозний день з хлопцями загулялись до темна, намерзлись так, що вдома кірзові чоботи у теплій воді знімали з ніг. І що характерно, ніхто не захворів. Навєрно, тоді були зовсім другі діти чи умови, чим теперішні.
tak-tak, ti dit teper stari i ves svit dlya nih/nas "teperishniy"
тепер діти тепличні. В лісі на повні груди крикнути не можуть, немає сили, тільки в приміщенні репетують. Невроз, чи як це пояснити?
Ще ось тіки надумав - дітей давить цивілізація. Вона їх чавить так, що їм від неосвідомлення нема куди подіти енергію. мій малий в село любить їздить. Там поле, ліс, річка Псьол, кури-качки, корова Зірочка, коти, собака. Можна залізти на дерево, можна з палкою бігати. А у місті що - те не роби, туди не лізь. Камьяні джунглі. І випромінювання
"Панькатись"- в моєму розумінні возитися - приділяти увагу, ставитися із повагою до дитини, організ. дозвілля. Якраз цим і не пахне. Швидше криком! Бантікі понав'язували (матеріальне) - ось, як їх "любимо". На мою думку хор. ідея поїхати в село і допомогти. Відсутнє спілкування, дітей не запитують про їхню думку, не надають права вибору. Діти не діляться своїми проблемами. Хочеться, щоб більше було батьків із серцем і розумом на прав. місці, як у місті, так і в селі
Самі винуваті - панькатись менше нада було.