Давно, на початку шістдесятих років, у нас у хаті десь узялося трохи чорної кави в зернах. Може, дали "в нагрузку" до тюльки, як це за тих часів практикувалося. Я тоді побачив каву вперше і запам'ятав усе, що було далі.
Одного ранку мати розстелила газету на лаві під вікном, що навпроти печі, висипала на газету ті зерна, взяла пляшку зеленого скла і подрібнила ті зерна пляшкою. Чому вона не взяла для цього качалку — не знаю. Зерна дрібнилися з хрускотом, до якого додавався ледь чутний скляний звук. Те, що вийшло, не можна було назвати меленою кавою — скоріше роздавленою. Це було зварено на грубці, коло чавуна, в якому грілися картопляні лушпайки для поросяти. Потім у цю буру кавову суміш налито молока, і вийшло щось дуже гарне й пахуче як для тих малорозкішних часів.
За вікном — зима, ще ніч
Я досі бачу перед собою все це. За вікном — зима, ще ніч, а мені до школи далеко, от і вставалося рано. В тому кутку, де дрібнилася кава, стояла напівтемрява, бо гасова лампа — аж на столі, й світло її сюди не дуже діставало. Присмак кави з молоком з тих пір мені сумний, бо було жалко себе — треба йти в цю засніжену темряву, а вночі випав сніг і позамітав стежки.
Пізніше, коли в моєму житті було вже багато правильно змеленої кави, рідше з молоком, а частіше — без, я, одначе, дуже рідко згадував при тім свою першу каву. Можливо, через те, що в усій тій історії є наївність і неправильність, щось темне, первісне, майже дике. Щось таке, що його не всякому й розкажеш, бо воно ніяк не називається і перебуває на межі пристойності. А втім, усе по-справжньому інтимне лежить на тій межі. Там завжди є ніжність, сором і сумнів — бо, можливо, якраз неправильна кава була справжнішою за правильну.
2 
1
Коментарі
17Пане Жежеро, Ви - диво! Ніжно люблю Вас... сіроока, освіта - середня...
редкостный стиль письма: пишет о горстке кофейных зерен и зеленой бутылке, а говорит совсем о другом.
привет, комментаторы с горнятком кави ы чашкою супу. Не пойму, кто над кем издевается - вы над ним, или он над вами
Отож бо! Хор. розповідь м. комент. до безкінечності. Пляшка, качалка, кава, метро, потік людей. Раніше їхали до міста інших побачити, себе показати, сьогодні багато кому робиться погано, коли потрапить в переповнений супермаркет. Чому маленькі міста перетворюються в руїни, чому подалися люди до міста, де швидке харчування веде до критичних хвороб... Людям із Шрі Ланки до вподоби розфас.чай в пакетики, а не набраний жменею з лантуха. Доладна господиня не викине на сміття ні зерня, ні лушпиння. Бабуся вмудрялася начиняти на ковбаску гусячі кишки, засушити к. ягідку на зиму. Діти росли здоровими, пішки ходили до школи.
У іншої господині плодоягідні кущі пообсипалися, порепані гарбузи зимуюють посеред городу. У дворі пустка. Господарювати, не
.... ліпити
Від розповіді війнуло теплом, як від горнятка з кавою, що приготувала мати письменника та вміла доводити все до ладу. Українські мадонни! Якось до безкінечної полиці із різними видами кави в єврокрамниці поспішала висока струнка темношкіра,трохи зухвала жінка. Я затамувала від цікавості подих. На яку каву впаде її вибір? Адже її батько вирощує каву в Бразилії та має більше грошей, ніж її чоловік фабрикант європеєць. Жінка вправно перемолола у вмонтованому тут же автоматі якраз каву в зернятах та подалася оплачувати до каси. Сьогодні вранці без мороки м. кожен зігрітися чашкою кави чи супу, натиснувши клавіш в автоматі - fountain.dk
'Там завжди є ніжність, сором і сумнів'... От же ж, цей Жежера... Мммммм
І мені пригадалося, наше "щасливе" радянське дитинство! Теж чомусь душі защемило і стало тоскно..
ну есть же люди умеющие писать , как в детство вернулся
Браво, пане Жежера, ваші новели надзвичайні, бракує слів щоб подякувати вам як належиться. Це поезія в прозі, викликає бурю емоцій і спогадів.
На кожному новому книжковому ярмарку питатиму в "Газети по-українськи": чи є нова книжечка колонок? Будь-чиїхось, бо воно того варте (та подумки мріятиму саме про нескінченного п. Жежеру.).
Добре написано... Канонічно.
ще б про першу чвертку написав
не заздри й не сумуй про то, чего уж больше нэт, і що не випив, на відміну від класика, тоді ото і там, ту першу чверть з горла, не задумуючись, як він