Країну бідних у парламенті знову представлятимуть багаті

Змішану систему виборів до парламенту запровадили скоріш за все з тактичних міркувань поточного моменту. Пропорційно, вирішили в коридорах влади, ми більшість не беремо, а з мажоритаркою все має бути добре. Але повернення до мажоритарних виборів на нинішньому етапі розвитку суспільства і політичної системи виявило низку цікавих тенденцій та закономірностей, розкрило цілі пласти проблем, про які ми не хочемо згадувати. Я ризикну сформулювати деякі з них, наражаючись на критику.

Політична культура великої кількості виборців є нині настільки низькою, що це створює ідеальне середовище для маніпуляцій, підміни понять, окозамилювання та політичної корупції. Політики часто заколисують себе мантрами: "Наші люди не такі дурні, вони самі у всьому розберуться". Спробуйте зібрати фокус-групу з простих пенсіонерів, безробітних молодих людей, низькооплачуваних і некваліфікованих працівників. Ви почуєте збірку стереотипів та хибних умовиводів. Ця "народна мудрість" - ніщо інше як нагромадження політичного та соціального невігластва. З такого нагромадження можна витягнути два-три найбільш поширених стереотипи і працювати з ними. Наприклад, "всі політики (депутати) - однакові". Далі залишається тільки пояснити, що деякі з цих мерзотників платять прямо зараз і готівкою по 100 грн за голос. Вони ж однакові, то яка різниця? Цей хоч заплатив!

У суспільстві спостерігається стрімке розшарування за інтелектуальною ознакою. Пояснення цьому – диверсифікація та комерціалізація каналів інформації про оточуючий світ. Якщо середній за інтелектуальними здібностями людині дати вибір, що дивитись: примітивний телесеріал або науково-популярну програму, вона обере... правильно, мильну оперу.

Телеканали міряють рейтинги, продають рекламний час, наукові, мистецькі та соціально важливі передачі зникають з ефірної сітки. Новини перетворюються на світську хроніку та сусідські плітки. Більшість населення навіть не має альтернативи у вигляді інтернету та спеціалізованих телеканалів. А отримавши таку альтернативу, часто обирає те саме мило і тупуваті розваги, тільки в інтернеті.

Радянське безальтернативне телебачення не було взірцем. Але воно, безумовно, підтягувало інтелектуальний рівень населення. Нині лише нечисленний прошарок наших співвітчизників може обговорити новинки літератури, актуальні наукові проблеми, глобальні зовнішньополітичні виклики. Ми тупіємо як нація, і це вже не можна ігнорувати. А українська політика не сприяє виведенню людей на більш високий моральний та інтелектуальний рівень. Про що сьогодні в основному говорять кандидати з виборцями? Про альтернативну енергетику? Про економічну спеціалізацію регіонів? Про збільшення соціального капіталу громад? Ні, це прикро, але ми мусимо визнати, що політичний дискурс знаходиться сьогодні в рамках бабелєвського "от обжорки к сортиру..."

Політики і політтехнологи зазубрили піраміду Маслоу і тепер апелюють до примітивних первинних потреб. В програмах партій – обіцянки збільшення мінімальних зарплат і пенсій. В програмах кандидатів в округах – суцільні наміри здійснення непрямого підкупу виборців. Я не думав, що часто апелюватиму до недоброї пам'яті радянського досвіду, але все ж таки радянська політінформація, яка супроводжувала громадянина в школі, армії, в цеху і науковій лабораторії, мала на меті розширення кругозору і прищеплення певних цінностей. Тепер зустріч кандидата з виборцями є ілюстрацією до творів Нєкрасова: "... Вот приедет барин, барин нас рассудит..." Як і було сказано раніше - розшарування суспільства. Тільки подекуди регрес сягає феодальної стадії.
Цілком усвідомлені вибори членів вищого представницького органу країни з монополією на законодавчу владу в Україні сьогодні не можливі взагалі. Як, можливо, і в країнах з більш розвиненими демократичними інститутами. На вибір завжди накладається споживацьке сприйняття політики, очікування від політиків шоу, оцінка їх як селебрітіз. Але різні виборчі системи, маючи кожна свої недоліки, демонструють різний ступінь залежності від політичної культури суспільства. Перебіг нинішньої виборчої кампанії однозначно показує, що українські вибори за мажоритарною виборчою системою є профанацією політики, демократії, ідеї загального виборчого права. Глупства, на зразок "відповідальності депутата перед виборцями округу", або "конкретна допомога і захист інтересів простих людей" можна залишити для рожевих сопливих агіток. Купівля мандатів на аукціонах, ось що таке нинішні вибори в одномандатних округах. Крізь цей фільтр прорвуться кандидати з найбільшими фінансовими можливостями та з найбільшою підтримкою адмінресурсу. При чому друге може бути зумовлено першим. Країну бідних представлятимуть в парламенті майже виключно багаті. Я не соціаліст за переконаннями, але з історії пам'ятаю, що такі речі добром не закінчувались.

Так, для нинішньої України закриті для преференційного голосування списки в умовах стовідсотково пропорційної виборчої системи - це теж зло. Відвертий продаж місць в списках слідом за привабливими (чи не дуже) обличчями лідерів мали в 2006-2007-му рр. повальний характер. Але в 2012-му під тиском громадськості (так, слабеньким і несистемним, але все ж тиском) деякі партії намагались привести списки хоча б в умовно пристойний вигляд, (що свідчить про здатність цієї системи еволюціонувати навіть за несприятливих обставин) то мажоритарка призведе до входження до ВР паноптикуму з "тушок", мажорів, кримінальних авторитетів та місцевих латифундистів-"лозинських".

"Їх люди обрали", - скажуть.

×