— Я прокидалася, йшла до теплиці, поверталася, лягала спати. Спала в одязі, не міняла шкарпеток, трусиків — не було особливого бажання. Навіть не милася, бо яка різниця, — так 25-річна студентка зі Львова Христина розповідає про свої заробітки у Польщі.
Там дівчина потрапила у домове рабство.
— На складі стояв мішок із сухим кормом для собак. Коли ніхто не бачив, я ховала жменю чи дві до кишені. Воно навіть непогано смакує.
До Польщі Христина поїхала влітку 2004-го, пише польська "Ґазета виборча". Імена в публікації вигадані. Справжні поки що називати заборонено.
Друзі розповідали дівчині, що роботу на канікули дуже легко знайти у садівників. Сама вона їхала на підробіток уже не вперше — щоліта заробляла, щоб оплатити навчання.
Подружжя Ян і Марія Ковальські з околиці Варшави погодилися взяти студентку на роботу. Хоча знали, що це незаконно. Домовилися про 650 злотих на місяць (1100 грн.), житло і триразове харчування.
Спочатку все йшло добре, але потім почало змінюватися.
— Сніданок тривав 40 хвилин, а потім усе менше й менше, — згадує Христина. — Коли пані Марія не мала часу, то я залишалася голодна.
Згодом стали зникати вечері. Перекусити дівчині вдавалося лише в родичів Ковальських, де вона також повинна була працювати.
Жила Христина у приміщенні поряд із гаражем. Двері там не зачинялися. Тому Марія запропонувала дівчині зберігати у себе її паспорт. Та погодилася. Ще за трохи часу дівчині перестали платити.
— Найбільше, що вдавалося отримати — 10 злотих. Із двадцятьма уже були проблеми. "У мене немає дрібних, може, завтра. А навіщо тобі?" — повторювала господиня.
Роботи ж із кожним днем ставало щораз більше. Христина робила все. Спати лягала не раніше 11-ї вечора.
Коли минуло літо і дія візи закінчилася, дівчина зібралася додому. Проте Ковальська не хотіла її відпускати. Переконувала залишитися. Казала, що проблем із законом не буде. Однак Христина не погоджувалася.
— Роби як хочеш. Можеш хоч зараз пакуватися. Але не отримаєш ані свого паспорта, ані грошей, — заявила Ковальська.
Христина залишилася. На вулицю виходила рідко, бо боялася поліції. Інколи бігала по цигарки. У грудні вона випадково зустріла свого колишнього хлопця Яцка. Той переконав повертатися додому.
Дівчині вдалося знайти в будинку свій паспорт. Без грошей, але з документом вона втекла. На кордоні польський службовець запитав, чому так довго була в країні. Дівчина не витримала, розплакалася і все розповіла. Благала не арештовувати.
З митниці українку відвезли до офісу організації "Ла Страда", яка допомагає жінкам. Згодом Христина таки наважилася подати на колишніх господарів до суду.
Подружжя Ковальських усе заперечує.
— Яка брехня, — говорить Марія. — Вона була в нас лише три ночі. Хотіла залишитися надовше, але нам не потрібна була допомога. Я інколи з доброго серця візьму якусь українку на роботу на день або два. Ще погодую. І завжди хороші робітниці нам траплялися. А ця була якась інша, наївна.
Юристи організації "Ла Страда" вірять Христині. Там переконані, що дівчина не має причин обманювати.
— Якщо в такі історії потрапляють поляки за кордоном, то немає нічого дивного в тому, що з українцями відбувається те ж саме у Польщі, — каже працівниця організації Ірена Ольчик-Давід.
Зараз Христина перебуває у Польщі. Їй продовжили візу на час розгляду справи. Із Яцком вони планують одружитися.
3 
1
Коментарі