"Вид із вікна у нас не дуже, але коли батькові дали тут квартиру, ми і цьому були раді", — каже 24-річна вінничанка Ольга Бутенко. Вона три роки живе у будинку по вул. Привокзальній, 30-а. Його звели на кладовищі старообрядців. Із вікон оселі видно могили, порослі чагарником.
— Я людина віруюча. Коли вселялися, квартиру освятили, — каже Ольга.
Частина центрального парку Вінниці розташована на колишньому католицькому кладовищі. Площа перед Центральним універмагом, де будують парковочно-розважальний центр, — греко-католицький цвинтар.
1975 року на частині єврейського кладовища по вул. Данила Нечая збудували дитсадок N75.
— Ми жили метрів за 150 від цвинтаря, — згадує Анатолій Бучинський, 41 рік. — Мені 7 років було, коли почали будівництво. Додому черепи носив, кістками з розритих могил з хлопцями билися, як на шпагах. До того на пам"ятниках хлопці горілку розпивали. На цвинтарі призначали дівчатам побачення.
На колишньому католицькому кладовищі у селі Стрижавка, що за 6 км від Вінниці, у 1980-х також звели дитсадок.
— Мені було 15, коли його бульдозером розривали, — розповідає 39-річний Олександр Білоус. — Ми з друзями бігали дивитися. Як зараз бачу: ковш захопив землю, а там обломки трун, кістки, черепи. За другим разом із ковша звисало довге жіноче волосся. Потім розрили склеп, а в ньому — ніші висотою до 1,5 метра з цілими трунами. Один череп деякий час валявся неподалік цвинтаря біля нежилої хати. Діти гралися ним у футбол.
На колишньому Вознесенському кладовищі по вул. 50-річчя Перемоги у Вінниці, міська дитяча поліклініка N2 та житлові будинки. Під час будівництва лікарні у 1960-х могили бульдозером згорнули на бік. На цьому місці тепер зводять церкву великомученика Володимира.
— Кістки знаходили весь час протягом будівництва, — розповідає настоятель церкви протоієрей Олексій Іродов, 37 років. — Судячи з того, що вони лежали перпендикулярно на глибині кількох десятків метрів, — це кладовище використовували не одне століття. Скелети були різні: від немовлят до старців. Тут був захоронений 12-й полк донських козаків генерала-фельдмаршала Григорія Потьомкіна-Тавричеського. Ми впізнали їх по погонах та формі. Знаходили розстріляних, їхні кістяки були звалені хаотично, в черепах — заржавілі оболочки від куль.
Із ковша звисало довге жіноче волосся
Отець Олексій із прихожанами викопали близько 300 скелетів. Усі кістки перемили та склали у склеп під церквою святого Дмитра Солунського. Зверху насипали могилу, поставили хрест. Один із знайдених черепів отець Олексій зберігає у скляній колбі на панахидному столі в храмі:
— В одному захороненні ми знайшли кістяк. На його череп перебилися слова і зображення ікони з вінчика, який кладуть померлому на лоб. Написано: "Святий Боже, святий крепкий, святий безсмертний, помилуй нас". Вінчик зітлів, а напис зберігся.
Отець Олексій радить людям не боятися жити біля кладовищ чи у будинках, які звели на них:
— Живих треба боятися, а не мертвих. Мертві шкоди не заподіють. Питання не в тому, що мертві сердитимуться і якось помстяться за розриту могилу. Просто людина, яка чинить так, попирає прах ближніх, а це неправильно. Якщо необхідно розрити кладовище, аби на ньому побудувати щось нове, треба робити це нормально, а не перекопати та поїхати. Кістки вибрати, помити та скласти в інше місце. Запросити священика, щоб відправив панахиду.
Використовувати кладовище під забудову дозволяють через 50 років після останнього захоронення на ньому.
— Такі території рекомендують використовувати під паркову зону, — каже завідувач санітарно-гігієнічного відділу обласної санепідемстанції Володимир Хитрук, 47 років. — Хоча, заборони на зведення будівель на цих територіях немає. Якщо під час будівництва знайшли поховання, останки обов"язково треба перезахоронити на діюче кладовище.
1 
1
Коментарі