16-річна Олена Чучман зі Львова віднесла наприкінці січня 3-місячного сина Олександра до соціального дитячого центру. Півторарічну доньку Марію чиновники дозволили залишити вдома.
— Проходьте. Вибачте, що накурено, — запрошує світловолоса невисока господиня до своєї квартири на вулиці Поворотній. Це невелика вулиця в робітничому районі. Будинки старі, квартири в них без туалетів, ванни й душу. Жінка живе в кавалерці, що складається з кухні й кімнатки. Коридору немає. Доньку Олена тримає на руках. Марічка п"є сік "Садочок". До Олени час від часу заходять сусідські дівчата-підлітки.
— Мами не пам"ятаю. Померла, як мені було дев"ять місяців, — розповідає Чучман. — Батько одружився вдруге. Жили з мачухою в її квартирі на вулиці Богдана Хмельницького. Але в них не ладилося, розійшлися. Три роки тому батько помер, йому було 35.
Олена навчалася у львівській школі-інтернаті N2. У 13 років завагітніла від старшого на три роки друга Миколи. Вирішила народжувати.
— У сьомому класі мені зробили операцію. Лікарі казали, ніколи не народжу, — зізнається. — Як чекала дитину, на уроки не ходила. Учителям було байдуже. Після народження малої перевелася до вечірньої школи. Там закінчила дев"ятий клас.
Дівчинка народилася здоровою, із вагою 3,5 кг. Олену з Марічкою поселили в Центрі матері та дитини в Дрогобичі. Протягом року й п"яти місяців їх забезпечували харчами й одягом.
— Микола на новину про народження доньки не реагував, — усміхається малолітня мати. — Ми були друзями, так і залишилися. Якось мене з Центру пустили до Львова, побачити товаришів. Колька запропонував вийти за нього. Весілля було погане. Без білого плаття, без забави, лише розписалися. Із гостей була кума й Колін друг. Коли одружувалися, у мене вже росла друга дитинка.
Подружжя оселилося в квартирі, яка перейшла Олені в спадок від батькової матері. Микола Чучман працює офіціантом у готелі "Явір", добу через три.
— Їсть Микола на роботі. Його зарплати нам не вистачає. На дітей грошей я не отримую. Сказали, поки паспорт не вироблю, то всі рахунки — заморожені, — продовжує Олена.
Від неї відмовилася бабця по маминій лінії Марія та рідна сестра Наталія, 20 років. Інша сестра, 22-річна Оксана, навідується рідко, має власну сім"ю.
— Моя баба вже багато років в Італії. Один раз передала для малої кульок із лахами. Далі помагати не хоче, — каже Олена. — Я їй якось дзвонила, скаржилася, шо в нас погано по обстановці. А вона сказала: що хотіла — те й маєш. Між онуками робить різницю. Сестер більше любить, ніж мене.
Два місяці тому Чучмани поховали Миколину маму. Жінка померла від серцевої хвороби. Їй було 35.
— Про чоловікового батька нічого не знаю. Навіть, як звати. Ніколи не бачила. Хоча кажуть, він недалеко від нас живе, — опускає очі жінка. — Колька з батьком багато років посварені. Той, напевно, не знає, що в нього онуки ростуть.
Збоку в кімнаті стоїть стара електроплитка на два пальники. На ній Олена варить їсти. Одяг не купує — доношує старе.
До Чучманів завітали соціальні працівники. Сказали віддати немовля до притулку, інакше в Олени заберуть обох дітей.
— Тепер Сашко в сиротинці. Уночі часто прокидаюся. Звикла вставати до нього, — Олена поправляє золотий кульчик у вусі. — Я до нього через день ходжу. Сказали, зможу забрати, коли в хаті лад наведемо. Зробимо туалет, підключимо воду, газ. Тоді й хрестини відгуляємо.
3 
1
Коментарі