У Донецькому апеляційному суді 13-рiчний Микита Пархоменко тулиться до матерi. Він вищий за неї.
— Я все ще прописана в будинку покійних батьків, — 31-рiчна Наталя Пархоменко показує паспорт з адресою: "м. Шахтарськ Донецької обл., вул. Норильська".
Суд позбавив Наталію права мешкати в будинку.
2000-го Наталія овдовіла. Чоловік Віталій був шахтарем, помер від менінгіту.
— Із 3-рiчним Микиткою тулилися по кутках. Мама сказала: "Досить тинятися", — забрала нас. Коли лежала хвора, я її доглядала. 2002-го мама померла. Нас 10 братів і сестер, але в усіх є інше житло, крім мене й Андрія. Вирішили, що будинок лишиться за молодшим. Я підписала у нотаріуса відмову від спадку. Думала, брат не вижене. Будинок невеликий — три кімнати, але раніше там поміщалися 12 людей.
— Брат почав наїжджати 2008-го, коли став повнолітнім, — розповідає правозахисник Ігор Воскобойников, 58 рокiв. — Аби позбутися племінника, домігся, щоб сестру позбавили прав на її сина.
13 жовтня 2009-го Микиту відправили до притулку для юних волоцюг.
— Я не бродяжив, тільки прогуляв урок, — каже хлопець. — Зустріла на вулиці вчителька, взяла за руку і відвела в притулок. Обіцяла, що за мною прийде мама, але її не пустили. Ми бачилися тайно, як шпіони.
Наприкінці минулого року суд позбавив Наталію материнських прав. Сина вiддали під опіку далекому родичеві.
— Той дядько мене не любить, називає дебілом, — говорить Микита.
— Що був суд, я дізналася два місяці тому від Ігоря Григоровича, — продовжує Наталія. — Мене викликали тільки у виконком. Там три жінки і міліціонерша стали сунути папір: "Пиши, що тобі важко доглядати сина, в притулку йому буде краще". Обдурили, що всього на три місяці його заберуть. Кричали: "Глянь на свою пику, на тебе дивитися противно. Проспись!" А я зовсім не пила тодi.
Наталя з сином оселилася в християнському притулку міста Краматорська. Його організували підприємцi Леонід Лавор, 52 роки, і 43-річний Володимир Бондаренко. Обідають із трьома чоловіками. Їдять гороховий суп і овочеві котлети.
— У нас ніхто не п"є, не курить, — говорить Леонід Лавор. — У кого є сили, працює. А інваліди просто живуть. Один старий з іншого міста прийшов, його виганяли з автобусів із-за поганого запаху. Днями прийняли чоловіка, який жив на вулиці після смерті матері. Вона страждала психічною хворобою, відписала квартиру на невістку. Його вигнала. А він після інсульту, чотири роки як відмовили ноги.
Микита Пархоменко слухає Леоніда Лавора, підперши рукою підборіддя.
3 
1
Коментарі