— Діти, хто з вас коли-небудь був у магазині? — запитує вихованців у актовій залі директор Олександрійської школи-інтернату неподалік Рівного Наталія Тарасевич, 51 рік. Руку піднімає худенький хлопчик у сірому светрі. — Значить сьогодні ви вперше поїдете на шопінг і виберете собі одяг та взуття.
У вівторок, 18 грудня, опівдні в інтернаті півсотні дітей майструють новорічні іграшки. Старшокласники ліплять із глини янголів та пищики, молодші розписують фарбою і блискітками обрізані пластикові пляшки. Іграшки обіцяють викупити благодійники по 1 тис. грн за штуку. За ці гроші куплять зимовий одяг та взуття 58 сиротам і дітям, яких забрали в Олександрію з нужденних сімей.
Акцію придумав губернатор Василь Берташ, 51 рік. На одяг дітям скинулися чиновники та силовики — міліціонери, рятувальники, податківці.
В інтернаті з теплими речами проблема. Щоб купити вихованцям одяг та взуття, адміністрація має вкластися в норми — за ціною та кількістю купленого.
— Купити курточку можна лише раз на три роки, а пару теплого взуття — раз на дві зими, — розповідає Наталія Ростиславівна. — На 12 місяців учневі видається три пари трусів і раз на квартал — 200-мілілітрова пляшечка шампуню.
Дітей розбивають на три групи. Частина по обновки до Рівного рушає у вівторок, решта — у четвер і п'ятницю.
На дворі -13°С, вітер. Більшість дітей одягають зношені дуті куртки, деякі з них демісезонні. 24 учні близько 13.00 висипають із двох мікроавтобусів на майдан Просвіти у Рівному, де розташована облдержадміністрація. Іграшки несуть у великих коробках.
Першим прикрасу на 12-метрову ялинку вішає губернатор. Внизу двоє чоловіків тримають стрем'янку. Дітлахи подають інші саморобки.
— Я виріс у багатодітній родині на Поліссі й подарунками теж не був балуваний, — каже Василь Михайлович. — Батьки на Миколая дарували горішки "від білочки" та яблука "від зайчика".
Іграшки розвішують за кілька хвилин. Вихователі знову розсаджують дітей у автобуси, щоб везти по магазинах.
— А чо нам гроші на руки не дають? Я би собі за штуку купив мобільник, а кофти не треба, — пищить русявий хлопець на задньому сидінні.
Решта сміються, але починають рахувати і собі — на що вистачить.
— Мені треба купити взуття на зиму, джинси і светр якийсь, бо мерзну. У моєму боті зліва дірка, в ноги холодно. Хотів би ще курточку нову, але вже грошей не стане, — міркує 12-річний Юрій Огороднічук.
До магазинів у центрі міста учнів заводять групками по четверо-п'ятеро, щоб було легше встежити. 11-річні близнючки Тетяна і Наталка Торинець приглядаються до яскравих болоньєвих курток, доки їхній брат 7-річний Богдан із товаришем захоплено тицяють у іграшкові автомобілі.
— От би мені таку машину — хоча б саму дешеву, за 67 гривень, — Юрко Огороднічук тягне за рукав соціального педагога Ольгу Мирончук, 26 років. — Мені подобається ота червона з радіоуправлінням за 300 гривень, але то дорого.
Хлопців розчаровують: зароблені акцією гроші мають витратити на одяг та взуття. Діти розходяться по примірочних. Власниця магазину "Кіндершоп" Ірина Скебало допомагає підібрати одяг. Погоджується продати речі за собівартістю.
— Я придивилася світлу курточку за 735 гривень. Якщо віддадуть за 450, то вистачить ще на сапожки, — крутиться перед дзеркалом Тетяна Торинець.
У магазині взуття, що в торговому центрі "Злата Плаза", хлопці наввипередки кидаються до полиць із кросівками. Просять консультантку дістати коробки, до яких не дотягуються. Розкривають картонки одну за одною й тут же приміряють взуття, сидячи на підлозі.
— Сядь на диванчик, тут же холодно. По підлозі люди ходять, штани забрудниш, — каже продавець.
— Та нє, я звик, — відмахується Юрко Огороднічук. — А у вас є такі самі кроси 37-го розміру? Отакі, що підошви блимають, коли стукаєш об землю?
— Слухай, вони 300 гривень коштують. Тобі на курточку не хватить, — хапає його за рукав інший хлопець. — Он є дешевші, по 150.
Біжать до каси попросити калькулятор — рахують, скільки в них лишилося грошей.
— Народ, стривайте. Ми ж приїхали вибрати зимове взуття. Кросівки не зігріють у мороз, — каже Ольга Мирончук.
— Ольга Володимирівна, я про такі все життя мріяв, — умовляє Юрко. — У мене залишок є, я всьо порахував — теплі ботінки беру дешеві, за 170, а на здачу — кросівки.
Коробки із взуттям вихователі складають на касі. Прізвища дітей надписують на них олівцем.
Коментарі