12 травня Галина Шевчук, 37 років, із міста Хмільник на Вінниччині ходить кладовищем, збирає гроші. Вона на прохання родичів доглядає за могилами померлих: садить квіти, висапує бур'ян, фарбує лавки. Бере по 200 грн. У день проводів Галині Іванівні віддають гроші, запрошують до столу.
— Років зо три тому приносили прості страви: голубці, оселедець під шубою. Тепер носять таке, аби повипендрюватися, — каже. — Я чорну ікру, печену червону рибу попробувала вперше на кладовищі. Такого не куплю, бо працюю прибиральницею на мінімальну зарплату. Он люди з Києва приїхали. Він — якийсь чиновник, а тут батько похований.
Галина Іванівна підходить до великого столу з наїдками біля могили Миколи Онищенка, вітається. Чоловік помер п'ять років тому після інсульту, йому було 78. Зібралися близько 20 людей: троє синів із дружинами й дітьми, дві доньки з чоловіками. Донька покійного 46-річна Ірина подає Галині Шевчук тарілку з маленькими бутербродами — з червоною і чорною ікрою. Наливає в пластиковий стаканчик домашньої наливки.
— Кілька років тому були взяли магазинного вина, то всі потравилися. Тепер перейшли на домашнє, — розповідає Ірина. — Наливку готую так: літр лісової суниці засипаю півкіла цукру, доливаю 2 літри спирту. Ставлю в темне місце на півроку. Пахне суперово і ніякої хімії.
Більшість страв на столі можна брати рукою: основи для заварних тістечок начинені салатами з куркою і ананасом та з оселедцем і яблуком, млинці з червоною рибою, бутерброди з червоною та чорною ікрою, сирні "рафаело" обкачані в крабових паличках, курячий рулет, кекси з шинкою, помідорами й сиром, запечена курка. В маленьких формах — жульєн із червоної риби, його дістають зі спеціального термобоксу. Він ще теплий. Збоку на окремій тарілці стоять нарізані апельсини, банани та виноград.
— Покійний батько працював головою колгоспу. До останнього любив добре поїсти. У нашій родині п'ятеро дітей. Двоє братів живуть у Росії, я і брат — у Києві, ще одна сестра — у Дніпропетровську. З'їжджаємося всі на проводи. Кожен по традиції везе дві страви, стараємося здивувати рідних. Брату, який у Росії, перепала банка чорної ікри, то тримав її рік спеціально на проводи. Раніше привозили страви в тарілках. А торік моя знайома побувала на проводах у Западній Україні, то каже: треба брати щось таке, що можна в руку взяти і з'їсти, — продовжує Ірина Павлівна. — То ми купили несолодких заварних тістечок, поклали в них салати. Сестра чоловіка привезла цікавий рулет. На вафлю викладає різнокольорове желе, потім скручує.
Припрошує скуштувати жульєн із червоної риби в невеликих формочках.
— Для страви беру 300 грамів філе форелі, ріжу, обсмажую на сковорідці. Додаю вершки, цибулю, столову ложку муки і твердий сир. Розкладаю по спеціальних формочках, посипаю сиром і запікаю 7 хвилин.
Біля могили бігають дівчатка — 3 і 5 років у пишних білих сукнях.
— Цей рік на одяг, в якому прийшли на проводи, витратили 1500 гривень. Кожному купували обновку. Я собі взяла плаття, чоловіку — сорочку й туфлі. Донька має нові джинси, — продовжує Ірина Онищенко. — Знаю, що сусіди дивляться, хто в чому прийшов, потім обговорюють. Донька якось два роки підряд їздила в одному й тому ж платті, то люди почали говорити, що ми поспивалися в Києві.
Підходить жінка, христосується. Питає Ірину Павлівну про дружину покійного.
— Мама — в Києві, вона не може ходити. Дуже ноги печуть.
43-річна Марія Ковалишина, невістка покійного, згадує, що він мав молоду коханку.
— Доки брати хату не продали у Хмільнику, то щороку приходила на кладбище. Думала, їй щось вкипить. Людям розказувала, що утримувала батька кілька років. Приносила на могилу батька штучні ромашки. Він їх ненавидів.
На кладовищі родичі сидять 2 год. Потім починають збиратися. Ірина Онищенко каже, що батьківський будинок продали три роки тому. Складає залишки продуктів у сумку-холодильник. Ставить у багажник синього джипа "тойота". З кладовища одразу їдуть до Києва.
2 
1
Коментарі