Першу добу гостювання в Ірані намагався з'ясувати, чи можна тут курити. Попільнички подекуди бачив, а людей із цигарками — ні.
— Та кури, якщо хочеш, — розвіює мої сумніви гід. — Хоча куріння тут не надто популярне. Іранці помішані на здоров'ї та привабливості. Багато роблять пластичні операції. Вирівнюють ніс, наприклад. Тому на вулицях часто зустрічаються люди з білим пластирем на носі.
У Тегерані центральні вулиці нагадують київські або варшавські. Іранські чоловіки полюбляють сорочки й піджаки. Краваток не носять, бо вважають їх вигадкою західної цивілізації. Жінки обов'язково прикривають волосся. Це може бути хустка або чадра — вбрання, що балахоном закриває тіло до ступень. Із-під нього визирають джинси, кросівки або кеди.
У редакції місцевої газети "Іран" половина працівників — жінки. Я простягнув правицю одній. Вона відсахнулася, вибачаючись: "Сорі, сорі". Чоловікам і жінкам не можна торкатися одне одного. Навіть на велелюдному базарі вони розминаються. Зате на вулиці можна побачити іранських чоловіків, які йдуть тримаючись за руки.
— Так виказують міцну дружбу, — пояснюють іранці. — На Сході це звичне явище.
У березні мусульмани святкують Новий рік, тож намагаються зустріти його в обновках. На базарі всі чорні хустки зовні наче однакові. Але є дешеві за $5, фірмові — за $40.
У ювелірному павільйоні ми нічого не вибрали.
— Їхнє золото жовте. Таке в нас вважають негарним, — роблять висновок наші жінки.
Чоловік з української групи купує золоту печатку. Іранці були здивовані.
— Золото забирає чоловічу силу, — пояснює гід. — Наші чоловіки носять срібні персні з чорним, зеленим або голубим камінням.
Літаком летимо до Ісфахана. Це третє за величиною місто в країні.
В аеропорту наші речі майже не оглядають. Так виказують довіру та повагу гостям країни. У квитку моє прізвище Шевчук пишуть як Шочок. Наші імена іранці перекручують на свій лад. Олег став Арєхом, Йосип — Юсуфом.
П'ятниця у мусульман вихідний день. Зранку до парку потяглися жінки з дітьми у візках. Розстеляють на газоні ковдри, дістають термоси, солодощі. П'ють чай.
Магазини ремісників відкриваються під вечір і працюють допізна. Так заведено, бо влітку вдень важко перенести спеку.
— Подивіться, міцна, — торговець шкрябає залізякою по тарілці з візерунком. Ісфаханську емаль не подряпаєш. Маленька чаша або тарілка коштує від $30, глек із вузьким горлом — від $40.
Торговці до лавок не затягують, як в арабських країнах. Стоять і чекають, доки сам зайдеш. Торгуватися можна, але помірно — до 20% початкової ціни. За перський килимок метр на пів правлять $400–500. Великий килим — від $4 тис. Скатерка з кольоровим традиційним малюнком — від $25.
Срібний ланцюжок із бірюзовими камінчиками вторговую за $28. Бірюза з темними вкрапленнями. Чистий камінь коштує в рази дорожче.
Один старий вирішує уразити мене знанням географії.
— Київ, Одеса, — каже.
Я схвально хитаю головою.
— Ющенко, — додає він.
Таксі дешеві
Авіапереліт із Києва в Тегеран і назад коштує від $400. Віза — приблизно $100. На внутрішні іранські авіарейси квитки вдвічі-втричі нижчі, ніж в Україні.
Бензин коштує 4 грн/л на наші гроші, тому таксі дешеве. В Ісфахані замовляли машину з готелю до зороастрійського храму Аташгах. Їхали з півгодини в один бік. Потім водій чекав годину, доки піднімемося на гору, і відвозив назад. За все попросив $13.
Ціни на їжу в ресторанах та перебування в готелях співставні з українськими.
Коржики з рису гризуть як делікатес
Іранський обід не обходиться без кебабів — запеченої на вогні яловичини, баранини й птиці. До м'яса подають запечені помідори, відварені овочі, місцевий рис. Як делікатес іранці гризуть коричневі коржики з рису, що запікся на дні казана.
У ресторанах є окремі столи, на яких виставляють готові салати, порізані овочі, оливки, зелень, приправи. Можна підходити і накладати скільки завгодно. Назви страв вказати складно, бо їх тяжко перекласти. Зелені їдять стільки, що на базарах її продають не пучками, а кілограмами. Помідори і яблука запашні та соковиті, як наші домашні.
Спиртне вживати заборонено. На столи ставлять пепсі, колу і безалкогольне пиво світових марок. Чай подають тільки чорний, що росте на півночі Ірану. Наливають по півсклянки. Якщо повну склянку — це вияв неповаги, хочуть, щоб гість швидше пішов.
Коментарі