Падло, яке образило мого діда

Виходжу з метро. Вусатий літній чоловік продає черешню. По 15 гривень. Думаю: "За 5 хвилин буду повертатися, куплю".

Іду назад, опа – вже 20!

– У вас що, кожна хвилина – плюс 1 гривня? 5 хвилин тому на таблич­ці було 15.

– Бери за 15! – каже інший чоловік, якого перший раз не було. У його руках груба пачка грошей. Торговець цей – кавказької зовнішності.

Ніде не люблять чужаків – це нормально

Вусатий накладає мені в кульок черешню. Я даю гроші, він передає їх другому – той щось відраховує, частину бере собі, іншу – продавцю.

Я, не дуже голосно, вусаневі:

– Рекет? Думала, такого вже немає.

Чоловік опускає очі. Мовчить. ­Кавказець усміхається, бажає мені смачного, каже приходити ще.

І я згадала, як один чоловік із пейсами говорив:

– Пам'ятай, ми в цій країні – гості. Ніде не люблять чужаків – це нормально. Тому, коли щось робиш, думай не тільки про те, що подумають про тебе. Думай, що подумають про твій народ. Зробиш добре – так має бути. Зробиш погано – вони, євреї, всі такі!

Уявляю, як вусатий повертається додому й розповідає, що якесь падло неслов'янської зовнішності частину грошей за черешню ­віді­брало. За черешню, що ­росте в їхньому городі. А поруч ­сидить онук і слухає історію про засмаглого бабайку. І тепер, коли хлопчик бачитиме людей із Кавказу, в його голові спалахне червона ­лампочка: "Падло, яке образило мого діда". А потім хлопчик виросте і розповість історію про ­бабайку з Кавказу своїм дітям та онукам. ­Історія про черешню перетвориться на народну казку, а потім – на архетип. І жити довго та щасливо у нас не вийде.

×