Друг по листуванню

Цілий рік вони листувалися. Були одне для одного найближчими. ­Ділилися найпотаємнішим. ­Довіряли найганебніше. Не було ріднішої людини ні в неї, ні в нього.

"Я буду через місяць у твоєму місті. Три дні", – написав він якось.

Чи то у справах, чи то, щоб побачити її. Не знаю. Але вона зраділа. Він теж був щасливий.

Вона сиділа на дієті, бігала вранці. Епіляція, чищення обличчя, манікюр, педикюр, перукар Сергій. Вона готувалася. Чи готувався він? Не знаю. Але з літака вийшов підтягнутий, з акуратною зачіскою і з гладенькими ­п'ятами.

Тиша. Нема про що говорити

Він запросив її до ресторану. На ній нове плаття, на ньому – нова сорочка. Хвилювання запивають аперитивом і заїдають хлібними паличками.

Не минуло й години. Тиша. Нема про що говорити. І це не комфортне мовчання старіючої пари, а тяжке мовчання чужих людей.

Три дні гнітючої тиші, розгубленості, спроби щось змінити – і з його боку,

і з її. Марно.

Він сів у Boeing, вона – у таксі. Кожен – до себе додому.

За кілька годин він написав: "Я вже вдома". "Я рада", – відповіла вона.

Це було о шостій вечора. О третій ночі вони ще не спали – листувалися.

×