58-річний Роман Бондарук очолює збірну Польщі з біатлону. Олімпійські ігри у Ванкувері стануть для нього п"ятими в кар"єрі. 1994, 1998 і 2002 року він тренував українців, а потім перебрався до сусідньої країни. Два вихованці Бондарука — Олена Петрова і Томаш Сікора — здобували "срібло" Олімпіади.
На Олімпіаді-2002 Україна не виграла в біатлоні жодної нагороди. Чому?
— Команда так і не акліматизувалася. Не змогли знайти підходяще житло. Точніше, варіант ми знайшли, але господарі просили 5 тисяч доларів за добу. Забагато. Платили зі своєї кишені — в олімпійському селищі команди живуть безкоштовно. Довелося шукати інше приміщення. Знайшли його в Парк-Сіті. На незручній висоті.
Кажуть, що напередодні Олімпіади-94 ви виступали проти включення у склад майбутньої призерки — Валентини Цербе. Правда?
— Нісенітниці. Я був третім тренером, і моєї думки ніхто не питав. Валя в ті роки вигравала практично всі внутрішні змагання. Принаймні була в трійці. Так, Цербе хитрувала, але як тільки наступали контрольні змагання — Валентина вигравала. Як її можна не брати?
"Срібло" на Олімпіаді 1998 року виграла ваша безпосередня вихованка Олена Петрова.
— Петрова взагалі могла не поїхати на Ігри. На той час я працював віце-директором школи в Польщі. Наприкінці грудня дзвонять мені з Києва, з Міністерства спорту. Повідомляють, що Петровій не зробили візу на останні два етапи Кубка світу до Німеччини та Італії. Без них вона б і на Ігри не поїхала. Візові питання вдалося вирішити тільки завдяки Григорію Суркісу — він знайомий з німецьким консулом.
Візові питання вирішили завдяки Григорію Суркісу
Гонка в японському Нагано починалася о четвертій ранку за польським часом. Ми прокинулися, щоб дивитися пряму трансляцію. О п"ятій годині вони закінчили гонку, а через годину Лєна дзвонить мені й каже, що вона стала другою. "Лєна, я вже все знаю, все бачив" — відповідаю.
Коли ви почали працювати в Польщі з Томашем Сікорою, він уже був чемпіоном світу. Це полегшувало роботу?
— Ні. Томаш узяв перше місце 1995-го, з того часу не вигравав майже нічого. Після провалу на Олімпіаді-2002 вирішив покинути спорт. До Сікори я зателефонував майже відразу, як повернувся до Польщі. "Тренер, я навіть сьогодні стану тренуватися, але не бачу перспективи", — казав Томаш. Він мені пояснив, що сезон 2001–2002-го закінчив на 32-му місці в загальному заліку Кубка світу. "За останні сім років я не виграв жодної медалі", — сказав.
"Томек, я знаю твої показники, адже сам робив тобі кардіограму. Давай спробуємо, — намагався умовити спортсмена, — рік потренуємося, а далі буде видно". Сікора погодився. Після першого збору в Бидгощі приїжджаю до Федерації. Там секретар мені каже: "Романе, Сікора під великим враженням від тебе. Говорить, що він знову став отримувати задоволення від роботи, немає колишньої монотонності за схемою "біжу-стріляю-біжу-стріляю".
За сім років мого співробітництва з Сікорою він виграв 19 медалей на етапах кубків світу, чемпіонатах світу, став срібним призером Олімпіади в Турині. Такого в історії польського біатлону ще не було.
Вам пропонували прийняти польське громадянство?
— Особисто президент Польщі Лех Качинський. Відмовився, бо не бачу в цьому особливої потреби. Польський паспорт давав би мені перевагу під час пересування країнами Євросоюзу. Але в мене з цим проблем не виникає. Необхідний дозвіл отримую майже миттєво, без найменшої черги. Крім того, після Олімпіади-2010 контракт із польською федерацією в мене закінчується. Мені пропонують залишитися. Але я вже втомився працювати поза Батьківщиною.
Повернетеся додому?
— Не виключаю. Президент нашої Федерації біатлону Володимир Бринзак кличе.
На що може розраховувати українська біатлонна збірна у Ванкувері?
— На три медалі жіночої команди — дві особистих і одну в естафетній гонці. Але в естафеті шанси вищі. Із чоловіками ситуація складніша. Але за умови влучної стрільби, яку показав Сергій Седнєв на останньому передолімпійському етапі Кубка світу в Антерсельві, можна взяти медаль в індивідуальній гонці на 20 км.
3 
1
Коментарі