Коли бандерівець тисне руку російськомовному

Радикальна філологія. Я - російськомовний у побуті, до того ж "полукровка", зі східної України. Що не заважає мені підтримувати дружні стосунки з найбільш махровими бандерівцями, - тими самими, які "ненавидять все російське", і готові забороняти, обмежувати і позбавляти споконвічних прав. Чому вони спокійно тиснуть мені руку і не рвуться посікти на борщ? Тому що мовне питання в Україні - позиція політична.

Я не заперечую права країни на власних героїв, відповідаю тією мовою, якою до мене звертаються - такої крихти сповна вистачає, щоб зняти всі конфлікти. Більш того, у мене є друзі, які українською не зовсім володіють, і щоб не виглядати смішними, говорять російською в найбільш "украинофашистских" компаніях - і нічого, уявіть собі, ніяких претензій.

По суті, на вододілі "в Украине" чи "на Украине" стоїть ставлення до незалежної України як факту. Коли людина белькоче щось типу "за правилами російської мови правильно писати на...", це означає, що у неї всього-навсього кишка тонка заявити прямо: "Так, я проти незалежної України, ненавиджу і прагну знищити".

Торік кав'ярня Старбакс вирішила завести свою сторіночку в Фейсбуці. Їх маркетологи врахували, що більшість українських блогерів ведуть свої щоденники російською мовою. Тому, зважили вони, аккаунт теж повинен бути російськомовним. А щоб раптом не образити україномовних потенційних покупців, у стартовому дописі написали щось толерантне, на кшталт "поважаємо цю мову, але, самі, мовляв, розумієте, ринок є ринок ..." Ой-ой, яку лопату гівна довелося зжерти Старбаксу від українських блогерів, перш, ніж вони видалили загаджений аккаунт.

Невелика частина україномовних користувачів прогнула Старбакс, тому що, як писав Троцький, в революції не працює закон кількості, тут завжди треба враховувати коефіцієнт дії. Мова в Україні - не маркетингові жартики. Це не та субстанція, яку можна міряти голою статистикою. Тут або "в" - або "на"...

Депутат Вадим Колесніченко створив організацію "Русскоязычная Украина", і від імені "всіх російськомовних співвітчизників" шурує кремлівську політику. Користуючись нагодою, офіційно заявляю: Вадим Васильович, брехло ви безсоромне, я вам ніякого права діяти від мого імені не давав. Як російськомовний співвітчизник заявляю.

І хоч як журналіст я іноді віддаю перевагу російській, оскільки в епоху цифри вона стала, по суті, глобальним інструментом, у мене, уявіть собі, ніколи не було з цим проблем в Україні. Тут достатньо просто знати мову, щоб взагалі не помічати мовного питання.

Міністр освіти Дмитро Табачник любить прикидатися дурником і заявляти благоглупості, наприклад "людина, яка володіє двома мовами, конкурентоспроможніша, ніж та, що володіє однією". Дмитре Володимировичу!.. А ми й не знали, їй-Богу!

Ви всього лиш труситесь говорити те, що думаєте, ми розуміємо. Розуміємо, Дмитре Володимировичу, не сумнівайтеся. І всі ваші псевдоісторичні дослідження на тему "галичан і малоросів" розуміємо. Українська мова від російської відрізняється не менше, ніж норвезька від шведської або португальська від іспанської. Україна сповнена діалектами не більше, ніж Італія, і розколена за мовною ознакою не крутіше, ніж Бельгія. Скільки б ви або інші обрані не торочити про "південно-російський діалект", ми знаємо справжню ціну вашої довколонаукової пропаганди. Просто скажіть: "у" чи "на"?

І не треба думати, що ці прийменники - не варта виїденого яйця нісенітниця. Кожен з них має на увазі власну модель майбутнього. У 17-му столітті старообрядці йшли на смерть заради права хреститися двома пальцями, а не трьома, і водити хресні ходи посолонь, тобто в бік руху сонця, а не назустріч. І робили вони це не тому, що були наглухо запаяними фанатиками, вірніше, не тільки тому, а тому що реформи патріарха Нікона означали крах старого світу, зближення лаптяної Русі з Візантійською традицією і початок тодішньої "євроінтеграції". Нагадує?

До речі, щиро вважаю, що російськомовний бандерівець - найздоровіший тип українського патріота. Серед цих хлопців практично не зустрінеш убогих вусатих персонажів у вишиванках, що розгубили останню адекватність в рухівські 90-ті. Квадратноголові максималісти - теж рідкість. Російськомовний бандерівець не успадкував свою позицію, а прийшов до неї власними висновками, всупереч середовищу. І коли російськомовний голосує за єдину державну, він не просто знає, що це треба, а й розуміє, чому.

Карл Маркс писав: "Жоден суспільний лад не сходить зі сцени, не вичерпавши всіх закладених у ньому можливостей". Тобто навіть за Марксом відновлювати СРСР - все одно що гальванізувати труп. Про Російську Імперію і говорити нічого, достатньо глянути на обличчя персонажів хресного ходу з нагоди щорічного "російського фаршу" 4-го листопада. Їм про Царство Небесне б подумати, дурням споконвічним.

А незалежна Україна? А незалежної України ще не було. Яка вона буде? Такою, якою ми її зробимо. Не Табачнику ж цим зайнятись, га? Перспективи нової країни розчищають скаламучений історичний небокрай до гірської чистоти. Саме тому - тільки "в", і не колише.

×