Через те, що нашу країну знову вдало намагаються роздерти навпіл, цього разу через "язиковой вопрос", до нас однаково не стали ані їздити менше, ані спілкуватися на території України всіма мовами світу. Мій хороший знайомий з вельми культурного міста Санкт-Петербург приїхав до Львова у справі, і заодно виказав бажання перейтися "блошиними" книжковими розкладками, де бібліофіли за копійчаними цінами можуть розжитися справжніми скарбами. Так сталося і з моїм знайомим ленінградцем - він скупив повне зібрання творів Гоголя, кілька томів Канта, якісь доісторичні літописи, видані у Петербурзі ще за царату, і ми, в повній ейфорії від гарних ловів і цікавої навколокнижної розмови, запакувалися з усіма нашими книжками до маршрутки.
Друг мій - Бог йому суддя - спілкується російською. Так склалося, що на філософському факультеті Державного пітерського університету, де він викладає і пише докторську, мова викладу - саме ця. Я, маючи перед ним перевагу, бо спілкуюся вільно як російською, так і українською, перейшла на його рідну мову, аби полегшити людині сприйняття, бо українську він, як особа взагалі без мовної практики, сприймає на слух тільки слово через три, та й те тільки коли розмовляють дуже повільно.
Якийсь чоловік поважного віку, що сидів поруч нас, спершу мовчки слухав наші жарти про те, яким письменником слід вважати Миколу Васильовича, а тоді на всю маршрутку заволав про клятих москалів, про українську націю, патріотизм, корупцію, пенсії, злочинну владу, і далі за списком. Мені чогось одразу пригадався поширюваний в соцмережах демотиватор "А ти бачиш сни українською?". Намагаючись зберігати спокій, я щирою калиновою пояснила дідові, що мій товариш - нетутешній, що він дуже лояльний українолюбний пан, і що загалом не конче розмовляти українською, аби бути патріотом. Відповіддю мені була злива образ особистого характеру про вражих устілок і дволицих запроданців.
Пітерський товариш мовчки слухав наші дебати, намагаючись вловити знайомі слова серед дідового галицького суржику. Врешті він збагнув, у чому сенс нашої суперечки. Ніяково посміхаючись, він звернувся до старого:
– Вібачтє, но я, правда, на украінском не умею…
…Я люблю свою мову. Я схильна пересипати її запозиченнями, перекручувати за допомогою суржика і вживати цитати російських та інших класиків, коли того вимагає момент, і не вважаю, що від цього вона самознищиться чи збідніє. Ба - вона набуде. Але я навряд чи збагну намагання виправдати в її, мови, ім'я, чиєсь хамство чи жлобство. Бо й хами можуть спілкуватись солов'їною. Та меншими хамами вони відтак не стають.
3 
1
Коментарі
52