У ніч на 4 липня Київ зазнав однієї з наймасовіших ракетних атак від початку великої війни. Російські війська випустили понад пів тисячі повітряних цілей, з яких значну частину - по столиці. Вибухи пролунали в кількох районах, але найбільше постраждав Солом'янський.
На просп. Відрадному уламки ракети влучили в житлові будинки, шкільне подвір'я, гаражний кооператив, магазини та станції техобслуговування. Спалахнули пожежі. Підтверджено щонайменше двох загиблих та понад два десятки поранених. Серед постраждалих - діти.
За три тижні до цього РФ зруйнувала девʼятиповерхівку на вул. Гавела у Києві. Тоді у ніч на 17 червня 2025 року близько 4:00 ранку сюди прилетіла російська балістична ракета. Удар пройшов через усі поверхи до підвалу, зруйнувавши цілий під'їзд.
Кореспондентки Gazeta.ua побували на місцях ворожих ударів у Соломʼянському районі, щоб дізнатися - в яких умовах там живуть люди після пережитого.
НАСЛІДКИ АТАКИ
Асфальт перед школою №22 на Відрадному всіяний уламками цегли й обгорілим металом. На парковці стоять понівечені автівки - розірвані, обвуглені, з вибитими шибками й вирваними колесами. У ніс різко бʼє сморід мастила й палива, що розтеклося асфальтом від автівок.
Перед школою - залишки трансформаторної будки, яка була знищена прямим влученням. У стіні зяє діра, під нею валяються залишки згорілого даху й цегла.
Фасад школи побитий уламками. У багатьох вікнах вибите скло. Неподалік облаштовано пункт допомоги. Волонтери та місцеві мешканці розносять плити ОСБ, розчищають територію від уламків і сміття. Серед волонтерів - учні навчального закладу. Працює будівельна техніка, територію поступово розчищають.
До волонтерського пункту приходять мешканці й сусідніх постраждалих будинків. Відміряють плити й несуть додому. Біля штабу допомоги стоїть жінка, на вигляд 50 років. Тримає панель - каже, зараз чоловік відріже, щоб тимчасово закрити вікна у квартирі, які вибило від вибуху.
- Ми були в укритті, - розповідає пані Тамара, мешканка сусіднього будинку. - Найближче укриття - це навпроти заводу. Ховалися одразу, бо вже знали, що може бути щось серйозне. Цього разу очікували, що буде велика атака.
Це вже друге влучання в районі школи № 22 за час повномасштабної війни. Перше, за словами місцевих мешканців, сталося восени 2022 року. У квартирі ж Тамари найбільше постраждала кухня - розбите вікно. Вибило й балконні шибки. Вона не вперше спускається в укриття, але, зізнається, ховається не кожного разу.
- Сьогодні страшно було дуже. Ми десь о 6:00 повернулися додому. Але спочатку ще трохи пройшлись - подивились, що сталося. За кілька будинків звідси стояв дим. І далі, як на Київ-Волинськ, у тій промзоні - теж диміло.
На фасаді школи яскравий мурал із зображеннями учнів та хімічних формул. Попри всі руйнування, на ньому немає видимих пошкоджень.
У наметі роздають воду, деревні плити розклали на траві, хтось приносить з дому будматеріали. Молодь, комунальники, батьки школярів працюють разом - носять листи фанери, підмітають скло, допомагають сусідам закрити вікна.
Серед тих, хто допомагає постраждалим на Відрадному, - волонтери організації "Київські кажани". Їхній мобільний штаб розгорнули біля школи, де працюють кілька десятків людей. 21-річний координатор Віталій каже, що цього разу прибув на локацію після обіду.
- Трохи проспав, бо у самого ніч була важка - у мене теж було влучання біля квартири, я живу в Гатному. Там гепнуло конкретно. Тож виїхав не зранку, а десь о другій. Як приїхав - одразу включився в роботу, - розказує чоловік. Стоїть у захисному шоломі й жилеті.
Віталій долучився до "Київських кажанів" близько трьох-чотирьох місяців тому. До того вже мав досвід волонтерства в інших ініціативах. Зараз координує допомогу на місцях, де сталися прильоти.
- Ми працюємо разом із "Добробатом", майже на кожному об'єкті. Приїжджаємо, ставимо штаб, привозимо інструменти, відкриваємо реєстрацію, - каже Віталій. - Люди підходять - і наші, і місцеві. Даємо каски, рукавиці, респіратори. Пояснюємо, як працювати безпечно.
Атака справді масштабна, багато локацій
Допомога передбачає прибирання уламків, демонтаж залишків вікон, зашивання плитами, винесення сміття. До роботи долучаються всі охочі - не обов'язково бути волонтером.
- Якщо людина хоче - підходить, ми все дамо. Інструмент, захист, покажемо, що робити. Можна допомагати навіть кілька годин. У когось зранку робота, у когось діти - всі встигають, як можуть, - говорить волонтер. - Думаю, що сьогодні таких штабів буде більше, ніж зазвичай. Бо атака справді масштабна, багато локацій, пошкодженого житла. Запитів уже багато зранку.
Віталій навчається дистанційно в Харківському університеті імені Ярослава Мудрого. Каже, що волонтерство - це те, що можна робити тут і зараз.
- Хочеться бути корисним. Не сидіти вдома, а щось робити. Тут усе чесно: є руйнування - ти приїжджаєш і допомагаєш їх прибрати, - додає наостанок, поправляє ледь спітнілу бороду і знову береться до роботи.
НЕВІДОМЕ МАЙБУТНЄ
За кілька будинків від школи - ще один епіцентр удару. В фасад п'ятиповерхівки з боку Відрадного влучив дрон-камікадзе. Після нього, за словами місцевих, у двір упала ще й частина ракети, яка не здетонувала. Зруйновано частину нижніх поверхів, посипалась цегла, повністю знищена зовнішня стіна кількох квартир.
Ударна хвиля вибила вікна по всьому під'їзду. На місці - завал із уламків бетону, меблів, побутової техніки. Люди працюють всередині, прибирають залишки скла і уламків з осель. Їх видно крізь вікна без скла та рам.
У дворі зустрічаємо Марію та Настю - мешканок п'ятиповерхівки.
- Це був саме приліт. Уламки так не вибухають. Всі ж бачать, ми вже четвертий рік у війні живемо, розуміємо, що таке уламки, а що таке пряме попадання, - говорить Марія. - А потім ще й сказали, що впала ракета і не здетонувала. Нас всіх евакуювали, бо могла рвонути. Ми тоді з квартири й пішли в підвал. Страшно було, бо ж ніхто не знає, коли вона могла піти в повітря.
Вибухова хвиля прийшла з різних боків - спочатку шахеди, а потім через кілька хвилин - ще один гучний удар, згадує Настя. Саме тоді, ймовірно, й упала ракета, яку згодом знайшли рятувальники.
- Казали, що будуть сапери. Бо лежить просто, і ніхто до неї не підходить, - додає вона.
До того моменту дівчата ховались вдома, але вночі, коли вибухи посилилися, перемістилися нижче. Вони пригадують, що перші дрони прилетіли близько другої ночі.
- Це було десь між 2:20 і 2:30. Спочатку кілька шахедів, потім як бахнуло - всі повискакували. Після цього ще й балістика прилетіла. Все місто гуділо, - додає Настя.
Будинок, кажуть, старий - ще з 1980-х. І він не витримав.
- Від попередніх атак були тріщини, а тепер усе посипалось. Вибиті вікна, зруйновані квартири. Одна дівчина, бачите, стоїть отам угорі - в неї більше нема квартири. Вона сьогодні ночує у знайомих із двома дітьми. Ніхто їй не запропонував навіть тимчасового прихистку, - каже Марія. - Ми ж подавали документи - 10 тисяч, 20 тисяч… Але нам зараз не до того. Нам би просто вікна поставити, дах закрити.
Світло зникло після другого удару
- Але страшно було, чесно. З дев'ятої вечора не спалося. Було відчуття, що летять прямо над дахом. Один за одним. Шум стояв страшенний. Я особисто нарахувала 82 "шахеда". Серйозно, ми все чули. Збивали, але уламки сипались просто сюди, - розповідає Настя.
Вони показують на інші під'їзди: вибуховою хвилею винесло скло, перекошено балкони, деякі квартири залишились без даху.
- Весь дім у диму був, газ перекрили десь о п'ятій ранку, бо була загроза вибуху. Світло зникло після другого удару, - кажуть дівчата. - А ми сиділи й молились, щоб витримало. Вже снилося, як будинок складається. А хто лишиться, якщо всі поїдуть? У нас тут батьки, оселі, все життя. Ми вкладали сюди свої сили. Тут уже йдеться про витримку. Нічого, скоро вони всі (росіяни. - Gazeta.ua) здохнуть - а оце все, що сюди летіло, полетить до них назад!
У дворі стоїть важкий запах гару, паленого металу й пилу. Знизу видно перекошений і завалений гіпсокартоном фасад продуктового магазину. Довкола - розкидане листя, вибиті вітрини, пом'яті металеві ролети. Чути торохкотіння генератора. Попри ворожу атаку вранці магазин уже приймав відвідувачів.
ПОКИНУТИЙ БУДИНОК
У ніч на 17 червня Росія завдала по Києву одну з наймасштабніших атак від початку повномасштабного вторгнення. Близько четвертої ранку крилата ракета влучила в дев'ятиповерховий житловий будинок у Солом'янському районі столиці, зруйнувавши цілий під'їзд. Пошуково-рятувальні роботи тривали близько 40 годин.
Червоно-біла стрічка ледь натягнута, але не перекриває прохід. Понівечений дитячий майданчик. Нині територія біля будинку, як і сам будинок, нагадує зону відчуження.
Біля сусідньої багатоповерхівки сидять дві жінки й жваво про щось розмовляють. Вони мешкають поруч і під час атаки були вдома.
- Світло й воду вже дали, а газу немає - і не скоро буде. Готуємо на електроплитці, - каже Лідія Григорівна, споглядаючи зруйнований будинок. - А як тривога: дві стіни, я ковдрою з головою накрилася. І вікно - бам! Я ноги висовую - жива, слава Богу.
Жінки кажуть, що в укриття не ходять.
- Я не можу кудись бігти, у мене вже ноги болять, мені 76 років. А після прильоту - дах тече і в квартиру затікає. Досі не перекрили. А от бачите - на стояку тільки в мене віконні рами лишилися, - розповідає Надія Леонідівна, яка мешкає на п'ятому поверсі.
У багатоповерхівці на вул. Вацлава Гавела загинуло 23 людини. Там, де колись був під'їзд і вирувало життя, зараз видно небо. Через зруйновані фасади та стіни проглядаються внутрішні частини квартир: шафи, заповнені книжками, меблі, залишки побутових речей. Загалом у під'їзді було 35 квартир. Перед місцем влучання лежать засохлі квіти та свічки. На лавці сидить сивий чоловік з цигаркою - у цьому будинку жили його друзі, і він приходить майже щодня, щоб ушанувати їхню пам'ять.
Надія Леонідівна розповідає, що з їхнього під'їзду багато хто виїхав, залишилося лише кілька сімей.
- Людей нема, район став пустий. Говорять, що розселили по школах тих, кому нікуди йти. А то багато поїхали до родственників, - кажуть жінки. - Обіцяють 20 000 на житло дати - ежемєсячно за аренду тим, кому немає де жити. Знайома казала, що отримала 10 тис. від Кличка. Вікна в будинку позабивали, а коли нові поставлять - хто його знає.
За ініціативи мера Віталія Кличка Київрада ухвалила додаткові заходи соціальної підтримки. Окрім одноразової допомоги у 10 тисяч гривень для киян, чиє житло постраждало, мешканці можуть отримати 40 тисяч гривень одноразово - на термінове переселення через руйнування житла, а також 20 тисяч щомісяця на оренду. Програма щомісячних виплат розрахована на 12 місяців. Допомогу надаватимуть до моменту відновлення житла або отримання сертифіката "єВідновлення".
Лідія Григорівна розповідає, що цього тижня їм видали продуктові набори: крупи, макарони, згущене молоко, олію тощо.
- На скільки вистачить - не понятно. Пакунок же на сім'ю дають. Єслі на одного чєловєка - то йому на місяць хватить, а єслі сім'я з чотирьох - п'яти человек - то хіба ж того досить, - бідкається Лідія Григорівна. - Нас тут мало лишилося. Ми привикли вже до всього.
Якби йому тоді хвоста прижали - цього б не було
Лідія Григорівна припускає, що Росія боїться НАТО і якби вони захопили Київ то пішли би на країни Балтії та Польщу.
- А як поступатися? Чим? Віддати Україну? Вони й так багато зайняли. А що тоді з України залишиться? Тільки центр і Запад, - каже жінка. - З 14-го года гибнуть хлопці. За що, якщо ми все віддамо. Якби ж знати, що на цьому все закінчиться, а так - весь час будемо під прицілом. Якби його тоді зупинили (Путіна. - Gazeta.ua), коли він на Молдову напав, Придністров'я, Грузію, Чечню. От, якби йому тоді хвоста прижали - цього б не було.
Жінки не виїжджали з початку повномасштабного вторгнення. Живуть тут понад 50 років - ще з тих часів, як працювали на заводі. Кажуть, що з часом стало страшніше.
- Конєшно, страшно. Кожного разу думаю: все, кінець, - каже Надія Леонідівна, - як сирени, волають - мороз по шкірі. У нас тут перший сильний приліт був ще 31 декабря 22 року через дорогу.
Лідія Григоріна каже, що зараз важко жити, допомоги не вистачає і раніше її було більше.
- Квартири получили, поліклініки, лікарні були бесплатні, навчання безплатне. А потім ми працювали на заводі. Тут жили старожили, які будували ці будинки, - зауважує Лідія. - Всі жили раньше по общежитіям. На заводі було три зміни, 14 тисяч людей - неможливо було навіть хліб купити. Взагалі, хорошого мало бачили.
Зараз Лідія Григорівна отримує пенсію в 6 тисяч гривень. Каже, не уявляє, як живуть люди з меншими виплатами.
- Саме хуже, що нас беспокоїть, - це аптеки. Ліки подорожали в 200, а то й в 300%. Те, що раньше стоїло, наприклад, там 50 грн, зараз - 250. Ми віддаємо більшу частину пенсій на них, - каже Лідія Григорівна.
Наразі в зруйнованій багатоповерхівці ніхто не живе. З вцілілих під'їздів мешканців виселили. Люди кажуть, що декого переселили до шкіл. Зараз у місцевій школі живе пара пенсійного віку, але про умови - нічого невідомо. Крім продуктів, постраждалим також видали набори з побутовою хімією.
Подальша доля будинку невідома. Ходять чутки, що його ремонтуватимуть. Можливо, частину знесуть, а іншу - відновлять.
1 
1
Коментарі