Привіт, кумо! Прийшла весна. Якщо ти щойно зламала підбора об ожеледицю, то засумніваєшся в моїх словах. Але тут, у Лондоні, в моєму садку вже зацвіли підсніжники й жовті крокуси, хоча попереду ще півсічня, не кажучи вже про лютий.
Колись давно я була рудою і носила окуляри із тріснутими скельцями, їздила на музичні фестивалі і закохувалася там у музикантів. У якихось надовго, у якихось — всього на три дні. Тут же не головне, наскільки. Головне — що він творить музику, а ти не спиш ночами, і зорі розгоряються особливо яскраво, і всяке таке.
Він мав високу струнку поставу і фантастичний голос. Хтось нас познайомив. Він обережно потиснув мені руку, і цього було досить для трьох днів солодкого, таємного кохання.
Колись я закохувалася у музикантів
Кілька днів тому я пішла на українську різдвяну вечірку в Лондоні. Всі новоприбулі брали собі бейджики з іменами. Риючись у купі, я побачила його ім"я. Моє серце стислося, як тоді. Зірок не було, але в залі яскравіше розгорілися свічки. Я згадала його пісню, його сильний, оксамитовий голос. Але тут у вуха увірвався різкий, хриплий спів найнятих для українського колориту співаків. Колядка страждала й опиралася їхнім горлам, але вони дотиснули її врізнобій, заклали за вуха довгі немиті оселедці та радісно залили в роти серед сивуватої щетини, чого новонароджений Бог послав.
Можливо, вони знають, чи прийде той музикант, запитала я у них. Це я, відповів головний, тверезіший. Ми були колись знайомі, пробурмотіла я, ненавидячи себе і його за компанію.
— Фестиваль? А, фестиваль, — по його обличчю щось промайнуло. Він зітхнув. — Ох, Свєто, яке ти давнє згадала. Стільки років…
Я пішла. Високий, гордий музикант пропав, зник, розвіявся в минулому. Тепер уже не дізнатися, чи існував він насправді, чи його витворила моя уява. Як і оцю весну посеред січня.
2 
1
Коментарі
7