Відеоспостереження за працівником на робочому місці: між істерією та реальністю

У проєкті Трудового кодексу України (реєстр. № 14386 від 15.01.2026) з'явилася стаття про відеоспостереження за працівником на робочому місці. Реакція не примусила себе довго чекати. Інформаційний простір заполонили публікації та коментарі "експертів", зокрема, із профспілкового середовища, про черговий "удар" по правах працівників, про "цифрове рабство" та "тотальний контроль", про "узаконення свавілля з боку роботодавця" і найекзотичніше з елементами збочення, про те що "роботодавець зможе навіть в туалетах встановлювати відеокамери". При цьому проблема забезпечення права особи на приватність і тотальне відеоспостереження та відеокамери у громадських місцях, спортивних закладах, торгово-розважальних центрах, на дорогах тощо чомусь критиків проєкту не бентежить.

Очевидно, що така концентрація маніпуляцій та спекуляцій не може залишитися без відповіді, оскільки ми живемо в час, коли все, що не спростоване, - правда. Детально та розлого про відеоспостереження за працівником на робочому місці можна почитати у науковій статті авторів ТУТ, наразі ж хотілося б коротко окреслити найважливіше.

Чи законно сьогодні здійснювати відеоспостереження за працівником? Так, законно. Це нічим не заборонено та не регламентовано. Такий правовий вакуум створює ризики того, що роботодавець може зловживати своїм правом здійснювати контроль за виконанням працівником своїх обов'язків на роботі. Саме тому і потрібна регламентація цього питання, щоб визначити умови та межі здійснення відеоспостереження на робочому місці. У роз'ясненні уповноваженого Верховної Ради з прав людини, зокрема, йдеться про те, що встановлення відеокамер в офісах, інших робочих приміщеннях може мати різні цілі, як-от збереження майна, безпека працівників та осіб, що перебувають у приміщенні, контроль доступу до документів тощо.

Перш ніж навести конкретні коментарі до проєкту Трудового кодексу, хотілося б окремо наголосити, ця новела відповідає Конституції України та міжнародним стандартам, висновку Венеційської комісії, а її формулювання здійснено з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), а саме рішень: Köpke v. Germany від 05.10.2010 №420/07, Antović and Mirković v. Montenegro 28.11.2017 №70838/13, López Ribalda and Others v. Spain №1874/13 and 8567/13 17.10.2019.

Крім того, норми, закладені у проєкті ТК, відповідають вимогам Закону України "Про захист персональних даних" і жодним чином не нівелюють загальний принцип заборони здійснення відеоспостереження у місцях, де людина може розраховувати на приватність (туалетні кімнати, душові, роздягальні тощо).

Стаття 35 проєкту Трудового кодексу (проєкт ТК) складається із декількох частин.

Частина перша норми розкриває право роботодавця здійснювати відеоспостереження, чим створюється правова рамка легальності такого заходу. Зокрема, наголошується на тому, що відеоспостереження може здійснюватися на робочому місці працівника, що знаходиться у приміщенні чи на території роботодавця. Якщо ж працівник працює дистанційно (з дому, з іншого місця), відеоспостереження не може здійснюватися.

У частині другій наголошено на тому, що відеоспостереження є крайньою формою контролю за працівником, і передбачено, що роботодавець, перш ніж вдатися до неї, повинен вичерпати інші форми контролю. Фактично встановлено обмеження для роботодавця на здійснення відеоспостереження - у виключних випадках і тільки там, де існує необхідність здійснення такого контролю за працівником. У такий спосіб чітко фіксується теза, що відеоспостереження не може бути свавільним, здійснюватися будь-де (роздягальні, вбиральні тощо). Тягар доказування того, що роботодавець використав інші форми контролю, лежить повністю на ньому. При цьому, як зазначено у роз'ясненні уповноваженого ВРУ з прав людини, "роботодавцям некоректно отримувати згоду від працівника, бо це суперечитиме закону. Встановлення відеокамер аргументується роботодавцями - як умова праці та необхідність захисту своїх законних інтересів. Разом із тим, така обробка даних буде законною лише тоді, коли встановлення відеокамер є обґрунтованим. Тобто, роботодавці при прийнятті рішення про відеоспостереження повинні оцінити, чи можна досягти визначених цілей іншими засобами, а також проаналізувати потенційний негативний вплив таких заходів на права і свободи людини. Якщо баланс інтересів не співмірний, роботодавцям варто шукати інші способи досягнення своїх цілей щодо відеоспостереження".

Засадничою ідеєю відеоспостереження за працівником є те, що воно не може порушувати "право працівника на повагу до особистого і сімейного життя"

Частина третя статті 35 проєкту ТК окреслює, що засадничою ідеєю відеоспостереження за працівником є те, що воно не може порушувати "право працівника на повагу до особистого і сімейного життя". Тим самим автори використали конституційний термін "особисте життя", але конструкція була застосована конвенційна, оскільки "право на повагу" значно ширше, ніж заборона "зазнавати втручання". Тим самим таке формулювання статті є чудовим прикладом синергії приписів Конституції України та Європейської конвенції з прав людини. У цій же частині норми наводяться дві важливі умови, що проходять червоною ниткою через прецедентну практику ЄСПЛ: 1) об'єктивність та обґрунтованість здійснення відеоспостереження та обов'язковість повідомлення працівника про здійснення відеоспостереження та місце розташування відеокамер; 2) працівник повинен бути поінформований про такі заходи роботодавця, ця теза також випливає із загальної норми про обов'язок інформування працівників про умови праці.

Відеоспостереження може бути важливим і для працівника

Частина четверта закріплює за працівником кілька важливих прав.

Перше, це право отримати відеофрагмент, де зафіксовано порушення роботодавцем трудового законодавства. В чинному КЗпП та проєкті однією із підстав звільнення за ініціативою працівника є порушення трудового законодавства роботодавцем. На жаль, це одна із найбільш складно реалізовуваних норм (через проблему доказування), тому посилення цієї підстави звільнення правом працівника вимагати у роботодавця відеофрагмент як доказ (відповідно для роботодавця це обов'язок) може стати дієвим інструментом для посилення системи захисту трудових прав, визначених проєктом Кодексу. Отже, як бачимо, відеоспостереження може бути важливим і для працівника.

Друге право працівника, яке забезпечується частиною четвертою, є заборона роботодавцеві передавати третім особам відеозаписи. Таким чином забезпечується захист права на повагу до особистого життя і поширення персональних даних (фото-, відеозображення) працівника. Строк зберігання таких відеозаписів у роботодавця становить не менше трьох місяців. Порядок обліку відеозаписів, зроблених під час відеоспостереження за працівником на робочому місці, визначається роботодавцем.

Після викладеного хочеться запитати у критиків новели проєкту ТК, яка не тільки унормовує та упорядковує застосування відеоспостереження за працівником, але і встановлює низку обмежень для роботодавця, який хоче запровадити таку крайню форму контролю, то на чиєму ви боці? Питання нериторичне.

×