Невиконані "домашні завдання" українського ОПК

У попередній статті ми навели приклади, які свідчать про готовність низки оборонних компаній країн НАТО розвивати своє виробництво в Україні. Але заявлені плани про створення п'яти спільних підприємств у цій галузі досі є далекими від реалізації. Розглянемо, що ж стримує наших західних партнерів від рішучих практичних кроків у цьому напрямку.

Досвід взаємодії з існуючою системою управління та адміністрування вітчизняного ОПК змушує Захід бути обережним в очікуваннях. Певні сумніви викликає передусім здатність українських підприємств вчасно постачати якісну продукцію у проєктах, які почали або готуються до реалізації як спільні.

Деякі перспективні проєкти держава провалила ще до широкомасштабного вторгнення РФ. Зокрема, не вдалося запустити проєкт щодо спільного із Туреччиною виробництва безпілотних авіаційних комплексів (БАК) для Сил оборони України – він трансформований у створення турецького виробництва на території України. Не вдалося створити й розвідувально-ударний безпілотник "Горлиця" (продемонстрований в 2017 році), де держава внаслідок недолугого менеджменту виявилася нездатною виступити інтегратором.

Проєкт БАК "Горлиця" найбільш показовий тим, що йшлося про координацію між суто державними підприємствами. Зрештою, проєкт вже в 2023 році трансформували у далекобійний дрон-камікадзе "Лютий". Очевидно, що проблемою реалізації проєкту стала відсутність в державі "інституту уповноважених", тобто не було керівника проєкту, що ніс би повну особисту відповідальність за реалізацію створення БАК "Горлиця".

Усі також добре пам'ятають, що перший досвід СП "Щит Чорного моря" з турецькою Baykar Makina, про що було домовлено ще в 2018 році (!), так і не було створено. А за цей час компанія побудувала завод в Казахстані - в 2024 році країна стане першим іноземним виробництвом турецьких безпілотних авіаційних комплексів (БАК) на власних потужностях (угода була укладена вже в 2022 році).

З іншого боку, компанія Baykar зважилася на інвестиції в українське виробництво, бо маючи експорт у 34 країни світу, добре розуміє перспективи ринку.В лютому 2024 року було обіцяно запустити завод вже через 12 місяців. Хоча для України створення СП мало сенс для зниження вартості турецьких БАК на 30-35 %. На практиці такі цифри навряд чи будуть досяжні, хоча добре вже те, що для українців з'являться нові робочі місця.

Восени 2023 року було чимало повідомлень "про початок виробництва ДП "Антонов" французького бойового дрона". Справді дрона Aarok MALE компанії Turgis & Gaillard, що здатний нести 1,5 тони озброєння й діяти на висоті 9 км, що міг би значно посилити Сили оборони… Але до початку виробництва ще, напевно, пролягає марафонська дистанція.

Загалом, фахівці вважають, що за умов війни такої інтенсивності спільні оборонні підприємства не запрацюють – занадто багато ризиків. Захист інформації про ОПК та фізичний захист підприємств – серйозна проблема виробників зброї в Україні. Зрозуміло, що навіть у країнах НАТО не можна розраховувати на стовідсотковий захист, а під час війни стали реальністю підпали заводів в Болгарії та Німеччині. Однак для іноземних інвесторів в Україні виникають додаткові ризики внаслідок того, що важливі дані про ОПК легко знайти у відкритому доступі, і цим РФ може скористатись для планування своїх ударів. Тобто питання фізичного захисту підприємств та захисту інформації про ОПК є ще одним ризиком, щоправда, суто воєнного часу.

Фахівці наполягають на неприпустимості на третьому році війни наявності в загальному доступі інформації про виконавців оборонного замовлення, їхні локації, обсяги реалізації продукції тощо. Дійшло до того, що в лютому 2024 року Національна асоціація підприємств оборонної промисловості України NAUDI навіть звернулася із відповідним проханням про необхідність посилити захист інформації про ОПК до прем'єр-міністра України Дениса Шмигаля.

До того ж на політичному рівні варто вести предметну розмову про вирішення проблеми захисту іноземних інвестицій та необхідність створення прозорої системи захисту усіх активів виробників – це один із ключових факторів забезпечення збільшення рівня ВТС та з часом інтеграції ОПК України в Європейський консорціум, створити який закликав очільник німецького концерну Rheinmetall Армін Паппергер.

Але ще більше ризиків для розвитку ВТС із Заходом створює незавершене реформування АТ "Укроборонпром" як ключового осередку держсектору ОПК. Нині в "Укроборонпромі" цілком ефективно працюють 66 підприємств (щонайменше 45 з них було уражені ворожими ракетними атаками), але створення галузевих холдингів (бронетехніка, авіаремонт, високоточне озброєння та боєприпаси, радарні системи та морські системи) практично не відбулося. Тобто вони об'єднуються, але якимось гібридним, суто адміністративним способом.

Найбільш проблематичним можна вважати наявність у великого об'єднання оборонних підприємств одноосібного органу управління – генерального директора (при цьому вибір кандидатури відбувся поза конкурсом – призначенням за рішенням глави Мінстратпрому; наявна Наглядова рада фактично існує формально – за деякими повідомленнями, представники НР відмовилися зустрічатися навіть з представниками керівного складу УОП, а за таких умов важко уявити їх обізнаність у роботі та компетенціях кількох десятків заводів).

Наявність одноосібного органу управління не відповідає ключовому критерію управління західними компаніями, які орієнтуються на корпоративне управління та зазвичай мають Раду директорів. Тобто, Україна у цій площині управління ОПК залишила радянський підхід, декларуючи при цьому опанування стандартів НАТО та ЄС.

Замість повноцінних галузевих холдингів в об'єднанні штучно сформовані галузеві "комітети", в яких в рамках штучного "ручного" управління глава комітету, тобто, одна юридична особа, ставить завдання іншим членам комітету, тобто, іншим юридичним особам.

Одне підприємство керує іншими на підставі рішення штучного "керуючого центру" (самого АТ "Укроборонпром") позбавити керівника підприємства роботи в разі його відмови. З самого початку російської війни в 2014 році експертне середовище України наполягало, що функції держави-власника повинні бути відокремлені від функцій держави-регулятора. Однак існування АТ "Укроборонпром" в його нинішньому вигляді не вирішило цієї проблеми, закамуфлювало її, залишивши неефективне "ручне управління" (яке ніяк не краще, ніж "ручне управління" часів президента Порошенка).

Однак навіть у найбільш вагомих сегментах розробок та виробництва ОВТ військово-політичне керівництво України надто повільно рухалося у бік уніфікації озброєнь, та особливо у питаннях удосконалення ОВТ за рахунок зусиль державних органів з реалізації військово-технічної політики (ВТП). В результаті у самому війську величезну кількість схожої номенклатури озброєнь називають "зоопарками" зброї.

Зрозуміло, що у ході широкомасштабної війни за умов дефіциту зброї та боєприпасів казати про уніфікацію артилерії чи бойових машин піхоти занадто рано – варто лише збирати та систематизувати інформацію про застосування тих чи інших типів ОВТ для того, щоб відповідні рішення були прийняті після завершення інтенсивних бойових дій.

Однак на тлі цього існує низка ОВТ українського виробництва, де рішення щодо уніфікації та удосконалення серійних зразків під керівництвом державних структур (замовників) вкрай потрібне. На це неодноразово вказували як самі військові, так і вітчизняні розробники-промисловці. Найбільш актуально це для таких ОВТ як безпілотні авіаційні комплекси (БАК), наземні й морські роботизовані комплекси (НРК, МРК) – номенклатура озброєнь найвищого попиту, на яку витрачається значна частина ресурсів.

Щоб українські виробники ОВТ змогли виробляти більше сучасної й ефективної зброї, слід розв'язати низку питань передусім в регуляторній площині.

Серед вагомих недоліків фахівці позначають, що незважаючи на наявність можливості трирічного планування закупівлі конкретної номенклатури, відсутність такого планування в Міноборони не дозволяла перейти до формату довготривалих контрактів.

Більшість приватних виробників готові до збільшення обсягів виробництва – за умов планового довготермінового замовлення. Тоді, - вказують самі промисловці, - відпаде необхідність залучати державні чи спонсорські інвестиції, виробник буде здатний із власних коштів планувати, залучати та інвестувати, розвивати продукцію та збільшувати обсяг виробництва озброєння та військової техніки. Але на тлі відсутності довготривалого планування закупівель ОВТ існує така бюрократична проблема для роботи українського ОПК, коли контракти на оборонну продукцію підписують одразу кілька міністерств – це ще більше збільшує термін "проходження" контракту та віддаляє його старт.

В Україні досі залишився цілий неприємний перелік проблем-анахронізмів, які ставлять українського виробника у відносинах із замовниками у гірше становище, ніж іноземного постачальника. Окрім відсутності довгострокового планування замовників, передусім Міноборони (немає жодного прецеденту у вигляді трирічного контракту) та відсутності прогнозованості прибутку, це ще наявність РКМ – розрахунково-калькуляційних матеріалів, які створюють додаткові гальма у вигляді "військової прийомки".

Відтак, існує загроза, що й спільні ОВТ будуть проходити застарілі процедури, і такий підхід України навряд чи сподобається західним компаніям.

Окремі обмеження створюють також і старі ГОСТи та сама застаріла система державних контрактів, включно з укладанням контрактів кожні три місяці, без простою і прив'язок до фінансового року. А ще так звані "планові перехідні контракти", коли укладання чи фінансування угод через бюрократичні процедури відбувається із запізненням, і потім ці контракти просто "переповзають" на новий рік.

Додатково промисловці скаржаться на вимогу для підприємств мати казначейський рахунок, а ще сплачувати навчання екіпажів для експлуатації складної техніки та й заборону експорту продукції навіть у тих випадках, коли державні замовники не можуть купувати ОВТ у тих обсягах, що може виробити підприємство.

Як для умов широкомасштабної війни, бюрократичних перешкод для розвитку ОПК існує, як бачимо, забагато. Натомість ефективних інституцій, спрямованих на розвиток технологій вітчизняному ОПК явно бракує.

Кардинальну перебудову оборонно-промислового комплексу і, зокрема, створення Агентства передових оборонних технологій було замислено досить давно. У лютому 2020 року з'явився й указ президента Зеленського №59/20 – ним, серед іншого, було передбачено й створення агентства з розвитку оборонних технологій. Поки що у частині створення системи розвитку технологій він нереалізований.

При цьому для Міноборони є цілком логічним та резонним стати головним координатором розвитку оборонних технологій.

Вихід із глухого кута, в якому опинився розвиток вітчизняного ОПК, полягає в тому, щоб максимально спростити і уніфікувати процеси управління та створити систему, орієнтовану на досягнення результату.

Зрештою ОПК України має досягти такого рівня гнучкості, щоб встигати реагувати на стрімкі зміни. Самостійно це зробити "оборонка" не зможе – для цього потрібно сприяння усіх державних органів та лідерство профільного органу. Ця роль належить, звісно, Міністерству оборони України. Саме воно у тісній взаємодії з Генштабом ЗСУ має забезпечити "рух на випередження" у створенні та виробництві все більш нових, більш сучасних озброєнь.

Зокрема, військовому відомству для удосконалення координації у розвитку технологій важливо: а) вийти на рівень постановки завдань щодо удосконалення тих чи інших характеристик ОВТ; б) вийти на рівень керування проєктами, що передбачають інтеграцію команд державних та приватних підприємств.

×