Євроухилянти? Чи готові європейці братися за зброю

Підтримка України Європою – особливо на тлі американської "зради" – звісно, ж безцінна. Проте перш ніж міркувати про те, чи буде колись в Україні військовий контингент із західних держав, поставимо питання інакше. А чи здатні західноєвропейські держави захистити самі себе?

Власне, питання захисту – надто багатошарове, щоби відповісти на нього однозначно. Бо захист – це і ВПК, який розробляє нове озброєння, і держбюджет, який асигнує на це гроші у достатній кількості, і сучасна професійна армія.

Але є також аспект суспільства – наявність або відсутність в нього пасіонаріїв, готових стати добровольцями та жертвувати життям за свободу своєї країни. Є такі полум'яні серця на Заході чи їх немає?

Спойлер: є, але небагато. А в цілому європейська молодь не готова захищати власні країни зі зброєю в руках у випадку, якщо справдяться прогнози про напад РФ на НАТО. Про це свідчать соціологічні опитування, результати яких аналізує видання Politico.

Не та тепер Нормандія…

Це опитування проводили минулого року. Автори публікації провели паралелі між сьогоденням та подіями 1944 року, коли західні війська здійснили висадку в Нормандії під час Другої світової війни. За вигнання нацистів із Франції та країн Бенілюксу союзники заплатили десятками тисяч життів. І це були молоді чоловіки, які рішуче стали до збройної боротьби попри високі шанси загинути в бою, акцентує Politico.

Минуло 80 років, і те покоління, яке Джо Байден назвав "найвеличнішим" – за перемогу над нацизмом – майже все упокоїлося на цвинтарях Європи та Америки. А нащадки його нащадків – нинішні молоді люди не бажають ризикувати життям у разі російського вторгнення в їхні країни.

 

Зокрема, опитування, проведене у Великій Британії показало, що лише 29% британців у віці від 18 до 24 років принаймні на словах готові захищати країну від вторгнення. Континентальні європейці також не є більш войовничими чи патріотичними. Якщо їхня країна опиниться у війні, лише 32% європейців готові воювати.

 

"Цей брак патріотизму може бути викликаний різними причинами: зростаюча недовіра до урядів; втома та відраза від неправильно уявлених "вічних війн", які закінчилися поразкою; загальна втрата довіри до західних цінностей; почуття права на власний вибір, яке молодь зараз має у надлишку порівняно з їхніми попередниками; і консерватори, безсумнівно, додали б до списку надмірні вибачення за минулі злочини Заходу та неспроможність навчити гордості за те, що Захід справді зробив", – пише Politico.

Втім, є цікавий нюанс: у 1930-роках серед британської молоді також панувала думка, що захищати британську монархію – не її справа. Але, коли війна таки почалася, молоді британці запекло билися за свою країну.

Франція та Естонія - серед лідерів

Тим часом у Німеччині, як з'ясував інститут Forsa, 40% громадян не готові захищати країну зі зброєю у разі воєнного нападу. Точно готові воювати за країну 17% респондентів, "ймовірно" готові – 19%.

Видання Le Parisien з'ясовувало настрої французів та зафіксувало такі відповіді: 51% опитаних, серед яких і хлопці, і дівчата, відповіли ствердно на питання, чи пішли б вони воювати за свою країну. При цьому 17% з них дали максимально впевнену відповідь і 34% відповіли "напевно так".

Третина опитаних (29%), заявили, що зайнялися б волонтерською діяльністю; 37,4% виїхали б із сім'єю за кордон, а 25,5% – евакуювалися б у безпечне місце в межах країни. 22% поляків заявили, що нічого не робитимуть. А 11,6% не змогли передбачити свою реакцію.

У Литві, за даними опитування Вільнюського університету, близько 30% громадян готові захищати країну зі зброєю в руках. Ще 59% готові зробити свій внесок в оборону іншими способами.

 

А ось дуже цікаві дані спільного опитування соціологічної групи "Рейтинг" та інституту досліджень Gallup International. Це дослідження охопило 40 428 осіб у всьому світі та показало, що Вірменія і Саудівська Аравія продемонстрували найвищий рівень готовності воювати за власну країну: їхні показники складають відповідно 96% та 94%.

Національний портрет вояцтва

Громадяни Вірменії, Азербайджану, Грузії, Косова, України, Албанії та Молдови найбільше серед європейців готові воювати за свою країну у разі потенційної небезпеки.

Ще спостереження: вищу готовність воювати демонструють респонденти з країн Центрально-Східної Європи, найнижчу – з Південної. Загалом найменше серед європейських країн готові воювати за свою державу в Італії, Німеччині, Австрії, Іспанії, Болгарії – тут показники нижче 50%.

Серед сусідів України відносно більшу готовність воювати за свою країну висловили у Молдові, де цей відсоток трохи більший від половини респондентів. У Румунії та Польщі відсоток готовності воювати дещо менший від половини опитаних.

А найменшу готовність воювати за свою країну висловили громадяни Японії.

Та чи всі вміють і можуть воювати?

Моделюючи ситуацію "якщо завтра – війна" (мається на увазі: війна Росії з Заходом), слід взяти до уваги ще кілька нюансів. Про них пишуть міжнародні інституції та іноземні медіа.

По-перше, західна доктрина передбачає швидкоплинну маневрену війну – вона аж ніяк не готова до довгої кривавої боротьби на виснаження – такої, яку нині веде Україна. Про це пише військовий аналітик Алекс Вершинін в авторській статті для британського Королівського Об'єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI).

По-друге, перевага у технологіях теж не завжди гарантує перемогу, адже примітивна зброя, хоч і поступається більш технологічній у своїй ефективності, але є дешевшою і її можна виготовити у більшій кількості.

По-третє, додатковою проблемою для Заходу може стати високий рівень міжнародної кооперації промислового виробництва, зокрема і військового. У той час як Китай самостійно виготовляє майже все, що йому потрібно для армії, в країнах НАТО виробничі ланцюжки охоплюють фактично увесь світ.

По-четверте, навіть тотальна, чи то пак Третя світова війна не змінить стратегію Сполучених Штатів – Європі слід розраховувати передусім на себе. США гарантовано будуть діяти саме таким чином, як вони діяли напередодні обох світових воєн – самоізолюються, розв'язавши руки агресорам, і спостерігатимуть за початком світової пожежі, доки цей вогонь не почне припікати їм хвоста. Ця яскрава метафора належить американського оглядачу Ірвіну Стельцеру, якого цитує The Times.

І, по-п'яте, як зазначає The Economist, лише зараз більшість країн Європи усвідомила, якої припустилася помилки, відмовившись від строкової служби. У частини європейських країн наразі існує лише служба за контрактом. Після завершення Другої світової війни цього було цілком достатньо для участі у локальних операціях, таких як в конфлікти в Афганістані або Іраку. Тим часом диктаторські країни, які називають "віссю зла" – Іран, Північна Корея та Росія – удвічі збільшили свої армії.

Тепер деякі західні держави думають над тим, як повернути строкову службу, але такий "фокус" може і не вийти. "У ліберальних суспільствах значні верстви населення стали сприймати службу в армії як чиюсь роботу. Повторне запровадження обов'язкової військової служби для молоді може бути політично та практично непрацездатним з тієї самої причини, що призов не виконується: громадяни почуваються відчуженими від збройних сил", – підсумовує The Economist.

І це ще одна проблема, яку доведеться розв'язувати Європі. Бо сказано у Еклезіяста, "є час війні і час миру" – а стрілки європейського годинника, схоже, наближаються саме до війни.

×