субота, 24 лютого 2024 09:00

Спецтема: Війна Росії проти України

Десять років війни. Як змінилися ми та світ навколо

Як дивовижно ми змінилися за 10 років війни.

Як сильно ми змінилися за два роки великої війни.

Давайте уточнимо: для сімей загиблих до 24 лютого 2022 року нема малої і великої війни. А це тисячі і тисячі людей і сімей.

Я знаю одного воїна, який зараз під Куп'янськом. Так ось він - син воїна, який загинув у 2015-му під Дебальцевим. І тоді цьому воїну, а ті часи хлопчику, було лише 13 років. Для нього очевидно немає поділу на малу й велику війну. А є лише зламана юність і недобалакане з батьком.

Тому давайте вважати цей поділ умовним. Не водорозділом. А просто новим етапом війни. Тим більше, що багато хто вважає цю війну безкінечною війною між нами та ордою.

Зміни відбулися повсюди і в усіх.

Змінилася сама війна. Мало хто уявляв війну різних рівнів. А у війні є стратегія. Це коли умовний полководець стоїть на високому пагорбі і спостерігає за битвою, віддаючи накази військам. А є тактика. Це там, де маленький взвод мусить іти в атаку під свист куль. І бачить не всю битву, а лише ось ці окопи - і он ту лісосмугу. До якої є наказ добігти і закріпитись. І десь посередині між стратегією і тактикою - оперативний рівень. І на оперативному, середньому рівні, потрібно негайно (оперативно) реагувати на усі зміни на полі бою.

Так от, маємо те, що противник основну помилку зробив стратегічну. Стратегічна помилка - найгірша. Бо далі, щоб ви не робили на оперативно-тактичному рівні - ви вже програли.

Путін виявився поганим стратегом. Він не розрахував сил сторін

Володимир Путін виявився поганим стратегом. Він не розрахував сил сторін.

Самовпевнені росіяни їхали брати Україну за три-чотири дні. І, відповідно, мали сухпаїв на скільки ж. Зате везли парадну форму. І чекали дівчат з хлібом-сіллю. Ага. Не в цьому житті.

Вони їхали нас підкорювати з картами якогось умовно 1943 року. І коли в Сумській області люди попиляли знаки населених пунктів - противник загубив орієнтацію. Цілі колони блукали від села до села, губилися в лісах і полях.

На оперативному і таткичному рівні вони показали власну неготовність. Будь-яка маленька поломка - техніка ставала. І її кидали тут же в полях і лісосмугах.

На цьому рівні виявилася і одна з головних особливостей цієї війни: відсутність такого поняття, як таємниця. З історії минулих війн ми знаємо приклади, коли якийся маршал у спогадах пише: ось ми таємно від противника зосередили 500 танків і 100 тисяч солдат. В цю війну як тільки ворожа колона заходила в село, якийсь дядько дзвонив у Суми друзям, ті знаходили правильних хлопців і здавали їм геолокацію. А хлопці наводили "байрактари" на колони. Таємне пересування військ залишилося в історії воєн минулих століть. А у нас - колони горілої бронетехніки ворога.

Обидві армії знають: туди, де одночасно зібралося більше сотні людей, обов'язково прилетить

І дивіться, що зараз. Розосередитись - чи не основна команда у військах. Обидві армії знають: туди, де одночасно зібралося більше сотні людей, обов'язково прилетить. Пересування - максимум взводними групами. Щоб не стати ціллю. Рух похідними колонами у окупантів призводив до страшних втрат. І вони навчилися.

Змінилася тактика війни. За нею і планування на оперативному рівні. І уся стратегія війни. Зараз навіть Путін не малює стрілок на глобусі. Бо дорого виходить.

Зараз багато хто вірить у російське ІПСО: ось-ось почнеться новий наступ противника на півночі. Тобто у Сумській чи Чернігівській областях.

Заспокойтеся і не панікуйте. Для того, щоб перекинути одну російську бригаду, яка брала Авдіївку, в умовну Сумську область, потрібно її спочатку доукомплектувати, поповнити технікою і особовим складом, провести бойове злагодження. А потім посадити в ешелон і вивезти залізницею на північ. А це 4-5 тисяч бійців. Кілька сотень одиниць техніки. Кілька ешелонів.

Переміщення бригади - секрет полішинеля. А для ймовірного наступу потрібно десяток бригад

А зверху це все бачить супутник Притули і ще десяток супутників союзників. А ще якийся хлопчик з Іркутська похвалиться своїй дівчині і сфоткається на платформі. А фотку через годину покладуцть на стіл Буданову. А ще якийсь наш партизан теж передасть, що ворог кудись збирається. А ще у американців є свій крот у Кремлі, який за тисячу баксів розкаже, що за бригада, куди їде, і скільки самогону купили в дорогу. Переміщення бригади - секрет полішинеля. А для ймовірного наступу потрібно десяток бригад.

І ще. Хто на початку війни знав, що таке дрон? А зараз - війна дронів. Он у нас уже їх виводять як окремий рід військ, на рівні з морпіхами, спецназом чи артилерією. А війна майбутнього - це коли в підвалі універу за 300 кілометрів від фронту сидить студентська група - і керує групою дронів-камікадзе, які в сусідньому ПТУ чи школі учні зібрали на уроках праці, і ведуть бомбардування якоїсь станції, де здійснює погрузку якась шальна бригада противника.

Автор: Дмитро СКАЖЕНИК
 

Війна змінилася за два останні роки і вже ніколи не буде такою як зараз. Бо ситуація змінюється щодня.

Слова "байрактар", "шахед", керована авіабомба (КАБ) - два роки тому нам не були знайомі. Зараз це знають навіть діти. Як і нові слова і букви, що стали відомі росіянам. І вони врешті запам'ятали не лише окремі латинські букви, а і знають слово "хлопок" (бавовна) в іншому значенні.

Війна змінила уявлення про війну. Війна змінила війну.

Як війна змінила економіку? Почнемо з того, що зараз ми маємо бюджет. В дохідну частину якого збираємо трішки менше половини. Якраз скільки, щоб утримувати ЗСУ і військову інфраструктуру. Решту половину бюджету нам дають союзники.

Росія купує в обхід санкцій усе необхідне: по дорогій ціні, зате скільки завгодно

Інша ситуація на Росії. Увесь світ сподівався, що санкції вже за рік знекровлять Росію. А не вийшло. Бо в погоні за прибутками західний бізнес продасть що завгодно і кому завгодно. І Росія купує в обхід санкцій усе необхідне: по дорогій ціні, зате скільки завгодно.

Хоча теж давайте будемо оптимістами. В основних засобах війни: артилерії, САУ та танках - Росія виробляє 10% від потреб. А на складах танки закінчуються. І скоро на озброєння їм доведеться брати і танки з пам'ятників Т-34.

Ми вражені і "можливостями" економіки Заходу. Економіка Євросоюзу - у 12 разів більша за економіку Росії. Якщо ще брати і увесь цивілізований світ - то його економіка у 22 рази перевищує російську. І усі, виходячи з цього, робили припущення, що Росії скоро буде кирдик. Але виявилося, що в економіці 10 танкерів нафти, сотня танків і один голівудський фільм - однакові по ціні. Але голівудським фільмом по позиціях ворога не відстріляєшся. І Європа за рік нам поставила снарядів менше, ніж Північна Корея Росії.

Виявляється, на війні спроможності міряють не у ВВП, а у конкретній спроможності виробляти снаряди.

Це змінює наші уявлення про економіку.

І світ змушений через нашу війну швидко мінятися. Але нам би хотілося, щоб набагато швидше.

А як змінилося протягом війни відношення союзників до нас? О, це просто прекрасний кейс для майбутніх істориків. Ще два роки тому у Бундестазі точилися дебати: якщо надати Україні шоломи і броніки - це вже буде військова підтримка України, чи ще ні? А зараз німці голосують за передачу нам далекобійних ракет "Таурус", будують нові заводи з виготовлення снарядів. Німці, яких Друга світова війна загнала в ментальний пацифізм, стають іншими.

Президент Росії, який всю дорогу до війни кричав, що НАТО озброює Україну і це є приводом до демілітаризації (війни), таки накаркав

Президент Росії, який всю дорогу до війни кричав, що НАТО озброює Україну і це є приводом до демілітаризації (війни), таки накаркав.

Тепер світ мілітаризується.

Змінилося ставлення і до народу в цілому. Історію світу писав хто завгодно, крім нас. І про ту цікаву деталь, що десь із ХVІ сторіччя українська піхота - найкраща у світі, ніхто не знав. Бо українська піхота воювала за поляків, за московських царів, за турків. А у 30-річну війну в Європі - за кого завгодно. Тому ніхто не звертав увагу, чия саме це піхота. І лише зараз світ з подивом виявив, що українська піхота таки краща в світі.

В Європі таки дізналися, що українці роботящі. Ну так, є хтось, хто готовий все життя жити на допомогу. Але більшість готові до роботи. Українські біженці - дуже адаптивні. І європейці тепер хочуть асимілювати нашу молодь. Бо ні вчити, ні виховувати не треба. Бери і радуй свою економіку.

Хто б подумав: Україна у час війни робить велику інвестицію в Європу. Найдорожчу інвестицію ХХІ століття - демографічну інвестицію. І виявилося, що український народ таки має міцні демократичні традиції, соціальний капітал та горизонтальні зв'язки.

А все просто: бездержавний народ і мав у собі розвинути міцні зв'язки не лише в площині вертикальній - влада-людина , а і у горизонтальній - люди-люди.

У 2014 році наша армія воювала в шоломах радянського зразка і кедах. І їсти їй було нічого. На все збирали волонтери. У 2022 році історія повторилася - волонтерство вкотре врятувало країну. І зміцнило націю.

Ця війна і зробила нас нацією. У 2014 році нас ще можна було поділити на схід і захід. А зараз в одному підрозділі воюють вуйко з Карпат, хлопець з Маріка та айтішник з Києва

До речі, ця війна і зробила нас нацією. У 2014 році нас ще можна було поділити на схід і захід. А зараз в одному підрозділі воюють вуйко з Карпат, хлопець з Маріка, айтішник з Києва і тракторист з Тернопільщини. І підіть розділіть цих побратимів по якимось надуманим політичним нішам.

Змінилося все. Уявіть, змінився навіть президент Володимир Зеленський. Ще п'ять років тому він був пацифістом і коміком. Він мріяв "дагаваріться пасредінкє", побачити мир в очах Путіна. Попустило. Виявилося, що головна роль Зеленського не комічна. Він прийняв і зіграв трагічну роль - роль президента воюючої країни. Так, комусь заходить цей образ, когось від нього кривить. Але більшість суспільств наших союзників цей образ прийняла. І парламенти світу аплодували Володимиру Олександровичу стоячи. Звичайно, аплодували народу України. Але ж на умовній сцені в цей час був він.

Ця війна здається не змінила лише народ Росії. Люди, які увірували у свою вищість перед іншими, у свою місію рятувальників світу від усього поганого, навіть й не помітили, що говорять і діють як нацисти.

Російське суспільство хворе на манію величності. З домішкою нелюдської жорстокості до своїх. І тим більше до чужих

Зараз багато говорять про хороших і поганих рускіх. А ми знаємо, що усі узагальнення неправдиві. Але із сумом констатуємо: російське суспільство хворе на манію величності. З домішкою нелюдської жорстокості до своїх. І тим більше до чужих. І ще у них дивне збочення: вони одночасно нас ненавидять, але вважають братами, яких треба врятувати від уявних бандерівців. І змінити це суспільство зможе лише реальна поразка у війні. Коли вони отримають удар по своїй вищості.

Суспільство хотіло одночасно менших податків і високих зарплат вчителям. Чи змінилося воно?

Ну і поки що залишимо в загадках: а чи змінилося наше суспільство в електоральному плані? Те, що українці герої, мужні і працьовиті, готові на самовіддачу - це все ми вже разом довели. Але усі 30 років незалежності у політичному плані наше суспільство було як підліток. Хотіло всього і одразу. Хотіло швидких рішень. Хотіло одночасно менших податків і високих зарплат вчителям. І мріяло про халяву.

Я зараз не про всіх. Але узагальнення потрібні, щоб показати тенденцію.

Так ось всю дорогу ми могли щось/когось собі наголосувати, а потім виправляти це все через майдани і війну. І питання питань: чи подорослішали ми?

Час покаже, війна буде довгою.

Але перможемо врешті решт ми.

Слава Україні!

Зараз ви читаєте новину «Десять років війни. Як змінилися ми та світ навколо». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути