— Вбивати на війні — то не гріх. Це ж не в темному провулку жінку чи чоловіка підрізати. Бог каже, що гріх — то не захистити своєї родини та землі, — розповідає 44-річний Василь Косяков, боєць на позивний Косяк.
До війни служив пастором у духовному центрі. Тепер — у спецбатальйоні "Донбас".
— Перед тим, як піти на війну, дивився фільм про пастора-військового. А потім уночі мені явився Божий Дух і сказав, що я теж маю йти воювати, — говорить Василь. — Коли не в бою, молюся за Україну, співаючи церковних пісень.
Василь сором'язливий. Аби не вирізнятися у гурті, намагається жартувати про інтим та дівчат.
— Я не завжди пастором був, — пояснює. — Закінчив факультет ветеринарної медицини в Києві. Був звичайним студентом-гулякою. Від мами завжди получав, що банки від закруток додому не привожу, бо лиш про дівок думаю. Але навчання закінчив з відзнакою. Додому в село на Кіровоградщині не повернувся. Облаштувався в Білій Церкві на Київщині, працював лікарем-зоотехніком. Часу на те, аби створити сім'ю, не мав. Про серйозні стосунки задумався, коли в кафе зустрів світлооку і струнку Юлію.
— Мені було 28. Юля — молодша на 10 років, але така спритна. Одразу почала мною керувати, взяла в руки, як кажуть. А я не відмовлявся, кохав її більше життя. Думав, що поберемося, як Юля закінчить навчання, але вона наполягла на нашому одруженні. Наче щось відчувала. Я ні дня не пожалів про те, що попрощався з холостяцьким життям.
— Юля трагічно загинула 2000 року, їй було лишень 20. У мене на руках залишилася однорічна дочка Тамара. Щоб дати дитині раду, переїхав ближче до батьків на Кіровоградщину. Не зміг залишатися в місті, де все нагадувало про трагедію. З професії пішов. Заснував духовний центр "Відродження", аби бути ближче до Бога. То мене спасло, бо через горе хотів укоротити собі віку.
Донька Тамара навчається в 10-му класі, живе з бабусею. А я захищаю їх від ворога на війні. Вони підтримали моє рішення. Як і прихожани. З початку бойових дій ми передавали гроші солдатам. Тепер, як мене немає, люди збирають гроші та теплий одяг. Передають нам листівки з молитвами. Чекають, коли повернуся на духовну службу. Просять, щоб приходив до центру в солдатському однострої. Донька мріє, що війна мене змінить, що знову стану звичайним чоловіком — повернуся в професію та знайду собі дружину.
3 
1
Коментарі