Полковник міліції Костянтин Стогній, 39 років, сидить у своєму кабінеті на телеканалі "Інтер". Тут він працює редактором студії документальних фільмів "Кримінал". На стіні висить карта земної кулі із 43 різнобарвними прапорцями.
— Позначаю місця, в яких був, — водить він пальцем по карті.
Основне місце роботи Стогнія — в МВС. Там він очолює департамент зв"язків із громадськістю. У міністерство прийшов у 1994-му. Працював із вісьмома міністрами, зокрема Володимиром Радченком, Юрієм Кравченком, Юрієм Смирновим, Миколою Білоконем, Юрієм Луценком.
— Коли Кравченко був заступником міністра, ми інколи боксували у спорткомплексі "Динамо". Коли ж він став міністром, я побачив його з тенісною ракеткою. Питаю: "Побоксуємо?". А він сміється: "Мені тепер належить грати в теніс". А я в теніс грати не вмів.
Костянтин вважає, що Кравченко зумів підняти авторитет міліції. А от стосунки з міністром Луценком у Стогнія не склалися — через відмову полковника дати негативну оцінку діям Білоконя.
— При Луценкові мене перевели у радники міністра. Але не дали ні кабінету, ні принтера, ні ксерокса. Я працював у цьому кабінеті, на телебаченні, — клацає мишкою від комп"ютера Стогній.
Питаю, чи не збирається йти з МВС через події 24 травня. Тоді міністр Василь Цушко разом із спецпідрозділом "Беркут" штурмував Генпрокуратуру.
— Не збираюся, — каже Стогній. — Хоч міг би за вислугою років. Це було б не по-чоловічому, бо ситуація — надто складна. На нараді, яка передувала цим подіям, Цушкові радили відправити в Генпрокуратуру когось із заступників. Але він розумів, що з цієї людини зроблять цапа-відбувайла, тому пішов сам.
Один хлопець відрубав собі пальці на руці
Костянтин згадує, як півтора року воював у Афганістані.
— Сказали, що служитиму на кордоні біля Чернівців. Натомість, три години везли до Алма-Ати. А звідти — потягом до Алтаю. Там рили окопи, понатирали мозолі. Воротнічки по кілька разів перешивали, аж пальці терпли.
Потім до нас приїхав капітан Шишкін, — пригадує. — Такий охайний, вєжлівий, на "ви" звертався. Сказав, що формує спецгрупу. Вистроїли нас на плацу: "Хто вищий 185, вийдіть уперед". Ломонулися всі, — сміється. — Навіть ті, хто був мені по пояс. Відібрали нас 20 хлопців. Ми були — еліта. Могли написати листа додому, сержанти нас не цькували. Ми пишалися, що маємо такого інтелігентного капітана.
Далі Шишкін повіз нас у спецшколу КДБ, у посьолок Чунджа в Уйгурському районі, — продовжує. — Школа була обгороджена високим парканом і колючим дротом. Там капітан змінився: "У вас три шляхи, — заявив він. — Якщо не будете виконувати команди — загинете або за невиконання посадять у тюрму. А можете вижити і стати героями". Тих, хто його не слухався, капітан бив. Мені теж діставалося. Один хлопець, щоб не служити, відрубав собі пальці на руці.
Після піврічного навчання у школі КДБ Стогнія на чолі взводу підвищеної боєздатності відправили до Афганістану.
Батьки знали, де ви служите?
— На конвертах стояла військова частина N2435 і прізвище. Уже всі знайомі хлопці відслужили, на дворі — Новий рік, а я все не вертався додому. Батьки побігли у військкомат. Мати наробила переполоху: де сина діли? До них вийшов сержант і каже: "Все нормально. Ваш син у Афганістані". Мама відразу в обморок на порозі...
Як гадаєте, могла б жінка очолити МВС?
— Жінки в погонах і кирзових чоботях мене не приваблюють, — мружиться Стогній. — Якщо треба місяць сидіти в засаді без їжі або варити суп з мишами, то це має робити чоловік.
Зізнається, що вдома він — "тимчасовий".
— Коли пізно приходжу, дружина Олена робить вигляд, що свариться.
Одна з українських газет визначила десятку секс-символів України. Стогній у цьому рейтингу опинився на сьомому місці.
— Дивний якийсь рейтинг, — крутиться він у кріслі. — Для чоловіків я ще визнав би номінацію, хто краще постріляє.
Відкриває шафу, бере французький глянцевий журнал "Фльор де Оранж". Каже, йому пропонували в ньому зніматись.
— Давали такі гроші, що в міліції за п"ять років заробляють. Та я відмовився. От коли піду з міліції... Не люблю носити краватки, — зізнається. — Але маю їх кілька десятків. Є одна улюблена — чорна з синім. Купив у Парижі за сто євро. Якщо на неї дивитися за кілька метрів, бачиш ніби ромбики. А якщо приглянутися — складені пістолети. Цю краватку одягаю на прес-конференції.
Під столом Стогній закидає ногу на ногу. На його чорних шкіряних черевиках витіснені кинджали.
— Із лейтенантами бігаю крос по шість кілометрів, — розповідає. — Кажу, хто мене обжене, тому даю відгул. Ще ніхто відгулу не отримав.
У якій сім"ї виросли?
— Батьки працювали у радгоспі "Совки" під Києвом. Мама — кладовщицею, а батько — прорабом. Зарплати в них були маленькі, я ніколи не їздив у табір. Носив одяг зі старшого на дев"ять років брата Володимира. Батько строгий був, інколи брав ремінь. Але до мене ставився лояльніше, ніж до брата. Мама мене інколи жаліє: "Синку, тобі так важко". А батько: "Не поняв, зараз — важкі часи?". У нього в сім"ї було дванадцятеро дітей і одні чоботи на всіх. Він взувався на 12-й день. А решту часу бігав по снігу босий.
1968, 16 серпня — Костянтин Стогній народився у Києві у сім"ї виконроба радгоспу "Совки"
1983–1986 — учився в ПТУ на слюсаря
1986 — служба в армії, школа КДБ
1987, липень — 1989, лютий — служив у Афганістані
1992 — від першого шлюбу народилася донька Дарина
1994 — закінчив факультет журналістики Київського держуніверситету
1994 — лейтенант міліції; почав працювати в системі МВС
1996 — перейшов на оперативну роботу до кримінального розшуку; за два роки повернувся до МВС
з 2001 — головний редактор студії документальних фільмів "Кримінал" на телеканалі "Інтер"
2005 — очолив департамент зв"язків із громадськістю МВС
2006 — від другого шлюбу народилася донька Марія
3 
1
Коментарі
4