— Не обращайте внимания на то, что я россиянка. Мне стыдно за то, что наша страна творит против Украины, — казала російська правозахисниця Людмила Алексеєва. Минулої суботи вона померла в одній із московських лікарень на 92‑му році. 11 грудня її поховають на Троєкурівському кладовищі в Москві поряд із чоловіком — математиком та радянським політв'язнем Миколою Вільямсом.
— Хоть дух Людмилы Михайловны всегда был гораздо крепче тела, в последнее время становилось все труднее бороться с болезнью. В прошлую пятницу она еще давала из больницы поручения своей помощнице, а на следующий день ее сердце остановилось, — каже голова ради з прав людини при президентові РФ Михайло Федотов, 69 років.
Людмила Алексеєва народилася в Євпаторії в родині математиків. Закінчила історичний факультет Московського університету.
— Через неделю меня избрали комсоргом группы, однако вскоре заявили, что это место должен занять фронтовик, и решение пересмотрели, — писала Людмила Алексеєва у своїх мемуарах. — Навчатися йшли фронтовики особливої породи — ті, які в армії стали партійними і комсомольськими функціонерами і відчули смак влади. Їх цікавила кар'єра, а не наука. Щоб виділитися, вони порушували справи, звинувачуючи однокурсників у різних гріхах. Зрозуміла, що в партію потрапляють люди, які не мають моральних принципів. Вирішила триматися від неї подалі.
Викладала історію в Московському ремісничому училищі. Працювала редактором у видавництві "Наука". На початку 1960-х в її квартирі почали збиратися дисиденти та московська інтелігенція. Людмила Михайлівна зайнялася розповсюдженням самвидаву. За нею стежили, викликали на допити. 1977-го після чергового звільнення з роботи вона емігрувала до США.
— Я не хотіла нікуди їхати, бо жила цікавим життям, — говорила жінка. — Та одного разу попросила чоловіка і сина з одного місця в інше перенести кілька примірників першого тому "Архіпелаг ГУЛАГ" Солженіцина. Кожен мав у руках по дві сумки. В якусь мить уявила: якщо затримають, у табори відправлять не лише мене, а й моїх рідних. Зрозуміла, що з Радянського Союзу треба тікати.
Працювала на радіостанціях "Голос Америки" та "Свобода", була консультантом у правозахисних організаціях.
У Росію повернулася 1993-го. Через три роки її обрали головою Московської Гельсінської групи. 2011 року зайняла 10‑те місце в рейтингу "100 найвпливовіших жінок Росії". Критикувала політику президента РФ Володимира Путіна. Засуджувала окупацію Криму та війну на Донбасі.
3 
1
Коментарі