Коли Євгенія Кузнєцова востаннє
Програвала
Жила біля центральної площі в іспанському селі. Мала забавку – на слух розрізняти жіночі підбори й кінські підкови. Так починалися мої ранки. За пів року вгадувала безпомилково, чи то цокає на роботу в бар "Молодьож" Мануела, чи коняка йде на ферму. Пишалася своїм новонабутим умінням. Якось у неділю почула "цок-цок" і звично налаштувалася відгадувати. Часу небагато – треба встигнути, доки той, хто видає звуки, не завернув за ріг. Напередодні ввечері на вході до під'їзду прочитала оголошення, що зранку буде кінський базар. Вирішила, що "цок-цок" усе-таки тваринний. Визирнула у вікно – то йшла жінка. Я програла. То було востаннє, коли я бачила Мануелу.
Була вимогливою до себе
У дитинстві мене хвалили за швидкість, але дорікали за огріхи в роботі. Мовляв, треба прагнути досконалості. Не можна кидати щось зробленим наполовину, треба дотиснути й виконати ідеально. А я все одно пропускала бурячинку, прориваючи грядки, кидала задачу на половині й цінувала масштаб більше, ніж досконалість.
До порад дослухалася, коли в аспірантурі почала грати у гру "Супер Маріо". Головний герой і його брат Луїджі під моїм керівництвом врятували всіх принцес на всіх рівнях, перемогли босів, великих і маленьких, зібрали всі монетки. Щоб пройти деякі рівні, працювала кілька днів. Увесь свій запас перфекціонізму я витратила на Маріо.

Ловила рій
На пенсії дідусь завів пасіку. Коли молода бджолина сім'я вирішує відокремлюватися, вилітає з вулика і шукає інший прихисток. Щойно комахи десь сідають, пасічник повинен вчасно їх струсити в ящик і поселити в порожній вулик. Для молодих сімей у діда був триквартирний, зроблений із прабабиної скрині. Називав його "хрущовкою". Ми із сестрою по черзі стежили за роями. Читали на пасіці й прислухалися до гудіння. Якщо воно наростало, треба було відірвати очі від книжки й перевірити концентрацію бджіл у небі. Якщо не підвищена, можна читати далі. Або ж переходити в режим повної бойової готовності – стежити, куди бджоли рухаються і де сідають.
Відтоді минуло понад 20 років, а я досі, як читаю, стараюся не пропустити слухом рій.
Плавала в човні
У дитинстві – із хлопцем, якому я подобалася. Йому було 10 років. Запропонував покатати по ставку. Погодилася, хоч кавалєри мені тоді не були потрібні і я страшенно боялася води. Слава Богу, що з нами була моя сестра. Їй довелося за мене виконувати роль привітної щебетушки. А моя була – "коли мене звідси випустять".
Досі часом почуваюсь у тому човні. Хочеться на берег, а кругом – вода.
Була щаслива
Цьогоріч у січні відпочивала в Чехії. Їхала на лижах схилом. Було темно й холодно. Десь далеко внизу топталися люди, щось їли, сміялися, пили, сварились, а навколо мене не було нікого – тільки я і швидкість. Тоді подумала: оце воно, щастя. Щастя – це спалах. Доки доїхала вниз, воно зникло.
Потрапляла в незвичну ситуацію
Восени везла з Німеччини мамі машину. У Польщі мала ночувати. З'їзди з траси було перекрито, й мені довелося вночі їхати якоюсь польовою дорогою. Обабіч шаруділа кукурудза. Безкрая, суха та яскрава у світлі фар. З одного поля на інше бігали миші. Мені було страшно, і я з ними говорила. Як діла, питала, коли спать збираються. Коли розмовляла, було спокійніше, ніж якби мовчала.
Закохувалася
Його звуть Хесус, він робот-пилосос. Сам прибирає і пише мені повідомлення на телефон. До Хесуса я любила Сірічку на айфоні – він мені ставив будильник, і часом із ним можна було щиро поговорити. Але потім виявилося, що Сірічка не знає, чий Крим. Тому я полюбила Хесуса. Останнім часом здається, що і він внє політікі. "Чий Крим?" – питаю його. А він ховається під вішалкою і працює.
Плакала
Для плачу бувають дві причини – шкода себе або когось. Часом усе зациклюється і стає шкода себе, що тобі когось шкода. Та бувають і чисті випадки. Востаннє плакала, коли робила какао й розсипала порошок повз кружку. Малих причин для плачу не буває.
Мала справу з поліцією
Зранку прочитала пост Арсена Авакова про "воткнете ложечку в недоеденный шарик мороженого" і "диск садящегося солнца". Здивувалася, як міністр МВС, не маючи попереднього рядового досвіду в поліції, пише настільки міліцейську прозу. Є такий цілий жанр – спроби письма працівників "органів". Вони переконані, що мають непересічний життєвий досвід. Він зазвичай виливається в нестримну шаблонно-пафосну писанину. Знайомого ексміліціонера якась друкарня переконала видати свою прозу. Тепер замість трикімнатної квартири має двокімнатну. Бо в третій живе його "недоеденный шарик мороженого".
Заводила тварину
На минулий Великдень побачила у Facebook котів Марти Шокало. Вони були руді й прекрасні. Згадала, як у дитинстві виглядала рудих кошенят у нашої кицьки, але таких у неї не було. Хіба одна – з рудою плямою. Але вона була злюча, як чорт. Написала матері: "Ма, дивись які". А вона: "Давай візьмемо". Тепер у нас є кіт Мартин. Спокійний і прекрасний. Я його в Марти виміняла на шоколадного великоднього зайця з дзвіночком.
Була в нічному клубі
2003 року вступила в університет і сестра сказала: "Всьо, починається доросле життя. Пішли в нічний клуб". Там було темно й голосно. Я хотіла спати. Коло мене сів якийсь мужик, який верещав щось, аби перекричати музику. Ледь дочекалася, доки сестра дотанцює. І подумала: якщо це доросле життя, то ну його к бісу. Це вже потім дізналася, що доросле життя – це коли можеш з'їсти тісто на торт сирим і ніхто нічого не скаже.
Коментарі