"Вірменію вимотує гонка озброєнь"

Країна тотально залежить від Росії, – каже громадський активіст Овсеп ХУРШУДЯН

Скільки учасників липневих протестів перебувають за ґратами?

– Затримали кілька сотень людей. Близько 20 осіб досі ув'язнені.

Що стало каталізатором останніх протестів?

– Захоплення будівлі полку ­патрульно-постової служби членами групи "Сасна Црер" (до неї, зокрема, входять ветерани Карабаської війни. Виступають проти нинішнього президента, звинувачують в узурпації влади та готовності до здачі Нагірного Карабаху Азербайджану. – Країна). Але причини – це корупція, що роз'їдає країну, монополізація економіки, тотальна залежність від Росії. "Сасна Црер" хотіли струснути суспільство.

Вдалося?

– Влада побачила, що терпіння населення вичерпалося. Процеси можуть мати непередбачуваний характер.

Скільки людей вийшли на вулицю підтримати "Сасна Црер"?

– В окремі дні – до 30 тисяч. ­Ситуація нагадує ту, що була в Україні перед Майданом. Відмінністю є неврегульованість Карабаського конфлікту. Також у Януковича, принаймні на сході, була підтримка. У Вірменії такого "сходу" немає.

 

У випадку революційних подій церква підтримає народ?

– Її верхівка фактично зрослася з владою. Але чимало священиків невдоволені ситуацією в країні й у самій церкві. Католікос (предстоятель Вірменської апостольської церкви. – Країна) позбавляє таких сану.

Армія може долучитися до них?

– Армія не втручатиметься у політичний процес. Офіцери розуміють небезпеку залишення кордону з Азербайджаном без нагляду. Цього не буде принаймні до моменту, коли влада накаже розстрілювати людей.

Звідки може з'явитися новий політичний лідер?

– Народ перестав чекати "спасителів". І це добре. Відсутність лідера під час останніх протестів зробила їх незручними для контролю. Арештовували одних, на їхнє місце ставали інші. Ніхто не управляв рухом. Найменше відхилення від бажань основної маси протестувальників одразу змітало з трибуни політика, який піднімався на неї. Рух самоорганізувався через Facebook. Балом править активна молодь.

Туреччині й Азербайджану нинішня влада Вірменії зручна?

– З цими державами не маємо дипломатичних стосунків. Туреччина підтримала агресію Азербайджану проти Нагірно-Карабаської Республіки.

Баку не визнає права Вірменії на існування. Президент Ільхам Алієв заявляє, що вся її територія – це "західний Азербайджан". А Єреван – "давнє азербайджанське місто". Бездарне управління країною, що потопає в корупції, зручне для Анкари й Баку. За часів Сержа Саргісяна Вірменію покинули від півмільйона до мільйона людей. За всі 25 років – понад 2 мільйони (за переписом 2001 року населення Вірменії складає 3 млн людей. – Країна). У країну не інвестують, рівень життя падає.

Що спадає на думку Путіну при згадці про Вірменію?

– Краще запитати в нього. Але можу уявити, як ставиться російська "еліта" до "окраїн імперії". За допомогою певних радянських вірменських холуїв вона переконала себе, що є спасителем нашого народу від турецького винищення. А тому ми постійно щось винні їм. Хоча в історії все має інший вигляд – Росія була на ножах з Османською імперією, однак спів­працювала з нею в питаннях ліквідації чи депортації вірмен.

У чому суть ідеї деколонізації Вірменії? Яких сфер життя вона має стосуватися?

– Перш за все – політичної. Доки влада Вірменії обирається не народом, а призначається зі згоди Кремля, про деколонізацію не йдеться. Політична незалежність є шляхом до незалежності економічної.

За останні п'ять років Росія продала Азербайджану найновішого озброєння на 5 мільярдів доларів. А наше керівництво другий рік поспіль не може отримати в кредит озброєння на 200 мільйонів. Це штовхає Вірменію до участі в гонці озброєнь, що вимотує країну.

Щоб не допустити повної залежності Єревана від Москви, деякі країни НАТО допомагають у переозброєнні й переоснащенні армії. Це спричиняє нервову реакцію Кремля.

 

Як може повестися російська влада у випадку вдалої деколонізації Вірменії?

– Вона спробує спровокувати війну в Карабаху. Не випадково Кремль так озброює Азербайджан. Квітневе загострення показало – навіть при дисбалансі в якості й кількості озброєння на користь Азербайджану Баку не вдалося здійснити плани Кремля. Бліцкригом Алієв мав дійти до Степанакерта (столиця Нагірно-Карабаської Республіки. – Країна). Вірменія та Карабах повинні були просити в Росії підтримки і введення миротворців. Зона Карабаського конфлікту – єдиний на пострадянському просторі регіон невирішеного конфлікту, де відсутні російські війська.

Чи підтримають ідею деколонізації вірмени, що живуть і працюють у Росії?

– Кардинальна зміна настроїв у ­Вірменії, невдоволення імперською політикою Кремля поширюється й на нашу діаспору в Росії. Цьому також сприяє постійне приниження на національному ґрунті вірмен у РФ.

×