У дитинстві по кілька років не бачила батька. Зараз нам нема про що говорити

Коли Слава Воскресенська востаннє

Обманювала

Кілька років тому. Сказала клієнту, що інтернет-сторінка готова, хоча ми її ще не починали. Поклала телефон і стала переживати. А була якраз п'ятниця. Довелося просити хлопців, щоб вийшли попрацювати в суботу. Збій у графіку не був критичний, але я назвала дату і, як колишня відмінниця, не могла не дотримати слова. Після цього вирішила: краще говорити, як є.

Злилася

Минулого тижня. Захотіла вставити навушники від нового iPhone у свій Mac. І не змогла – роз'єми тепер різні. Дико розлютилася, психанула і викинула їх у смітник. Потім вирішила, що все-таки погарячкувала.

Була в ресторані

Обідаю або вечеряю у ресторані постійно. Головне, щоб був стабільний Wi-Fi і не виганяли за роботу за столом. У деяких закладах не можна відкривати ноутбук – це псує картинку. Запам'яталася річниця весілля, яку відзначали в ресторані в лютому цього року. Я два рази змінювала сукню і через п'ять років змогла знову одягнути своє весільне плаття. Приємно. Хочу зберегти фігуру щонайменше років до 50.

 

Фарбувала волосся

Торік. Захотілося чогось незвичайного, і я з білявки перетворилася на Мальвіну з рожевим волоссям. Літо витримала спокійно. Люди звертали увагу, але для мене це ніколи не було проблемою. Якось пару діток сказали: "Мама, мама, дивись! Лялька Братц!" (лялька-монстр, персонаж із мультфільму. – Країна). Це було забавно.

Бачилася з батьками

Два тижні тому. Як правило, вихідні у мами – це шопінг, кіно і кафе з солодощами. Проблем не обговорюємо – їх треба вирішувати. Гуляючи по магазинах, провели фотосесію і залили фотографії в її Іnstagram. Із татом бачилася рік тому. Зустрілися випадково у його батьків, коли я там гостювала. У дитинстві я його по кілька років не бачила. Зараз нам нема про що говорити.

Звільняла співробітника

У вересні. У мене є посада – менеджер проекту, на якій сильна плинність кадрів. Там справді важко: даєш завдання, приймаєш результат, слідкуєш за роботою всього комплексу продажів і водночас намагаєшся покращити головні показники – кількість продажів і середній чек. Я мотивую, чим тільки можна, – відсотком, ставкою, розміром відпустки, вільним графіком. То твори, що хочеш, то навпаки – все за інструкцією. Але люди не затримуються більше, ніж на півроку. Востаннє звільнила за "нестаранність": ініціа­тиви – нуль. Усе робив – на "відчепись". Я довго чекала, було багато розмов. Нарешті запропонувала інше місце. Він знову: "Я виправлюся". Мені це набридло, і я попрощалася.

Їздила в метро

Не пам'ятаю. За п'ять років, відколи їжджу машиною, спускалася під землю, може, двічі. Якраз подорожчав проїзд. Я підійшла до каси і помилково вирішила, що ціна жетона 10 гривень. Простягаю 50, а мені відсипають жменю жетонів. Це було смішно. Я вже налаштувалася подзвонити чоловіку й розповісти, як дико подорожчало метро.

Почувалася ніяково

Три місяці тому. Не дочекалися з чоловіком таксі й вирішили їхати на роботу маршруткою. Питаю: скільки коштує проїзд? Люди стали на мене озиратися здивовано. У такі моменти завжди ніяковію. Ніби я не така, як усі.

Пускалася в авантюру

Цього літа в Мілані. Я перестраховщиця і екстремал одночасно. Стрибаю з гори з парапланом, катаюся на гірських лижах, але велосипед став для мене справжнім покаранням. Велодоріжок в Європі не так багато, як розповідають. З одного боку машини підрізають, з другого – італійці зі своїм "белла донна". І ти панікуєш. В якийсь момент, коли мені просигналив трамвай, я хотіла кинути велик і втекти. Я взагалі боюся трамваїв і трамвайних колій. Така в мене мулька. Коли читала "Майстра і Маргариту" і дійшла до сцени про Аннушку й олію – це був капець.

Була off-line

Мені подобається гарувати. У вихідні я завжди on-line, на всі дзвінки відповідаю, стежу за робочими процесами в інтернеті. І так триває місяцями. Поки раптом не відчуваю сильну втому і беру паузу на день або два. Вимикаю телефон і ноутбук. Гуляю, їм, годую птахів, іду в салон. Востаннє таке було наприкінці вересня. Сприймаю це як "скидання до заводських налаштувань".

Каталась на лижах

Минулої зими в Левіньо – містечку на кордоні Італії зі Швейцарією. Відпочивали, їли піцу просто на лижах. Усе було розмірено і без пригод. Проте, коли ­вперше каталися – у Карпатах, я примудрилася вилетіти з траси, пролетіти під огорожею і зачепитися лижами за вловлювальну сітку. Вишу над урвищем і сміюся. Я вже зрозуміла, що перебуваю в безпеці. Під'їхав мужчина, запропонував допомогу. Я йому: "Почекайте, почекайте, чоловік мене сфоткає!"

×