Артем Нестеренко заробив перший мільйон доларів у 31 рік
Мій перший серйозний бізнес – мережевий. Два роки наставник учив життя – гроші, мотивація, самооцінка. Колишній військовослужбовець був наполегливий, а ефект – ніякий: 300–400 доларів на місяць. Я виявився бомбою сповільненої дії. Тільки після того, як кинула наречена, стався прорив. Дівчина не просто пішла, а пояснила, що не так: "Ти можеш більше, але не хочеш. Ти – не мій герой". Якби не це, я б так і залишився утриманцем. Вона жила в заможній родині – навіщо особливо напрягатися? Тепер дійшло – усе, що до цього робив, дорівнює нулю.
Поїхав до Києва. Думаю – зміню обстановку, розвіюся. Вставав о п'ятій ранку, о 7:00 був на вулиці: "Ви б хотіли жити краще?", "Запрошую на безкоштовний семінар". Майже всі ігнорують, більшість посилають, хтось реагує неадекватно. А мене це заводило. Питання одні й ті ж, але в Києві, на відміну від Харкова, це спрацювало. За перші 60 днів вийшов на 3 тисячі доларів на місяць. Коли отримав гроші на руки, розгубився: що з ними робити?
До 2011 року на продажах китайської косметики заробив перший мільйон доларів. Мережа моїх консультантів працювала в 11 країнах. Потім звернув увагу на освітні послуги. Для мережевиків учити – звична справа. Але коли стали звертатися люди з чужих команд, абсолютно сторонні, перестав це робити безкоштовно. Знання – теж продукт. Почав працювати над своїм брендом, користуючись техніками піару – як у шоу-бізнесі.
У Лондоні в мовній школі вчив англійську. Одночасно купив коучинг за 2 тисячі доларів у Френка Кьорна (один із провідних світових маркетологів. – Країна). Пройшов, створив власну покрокову систему залучення клієнтів і запакував у вигляді тренінгів. За три дні заробив майже 100 тисяч доларів. Через три місяці – ще 120 тисяч. Зрозумів – можна копати глибше. Позаторік пішов із МLМ-бізнесу (багаторівневий маркетинг. – Країна) з рівня смарагдового директора (щомісячний обсяг продажів – $1 млн. – Країна) і повністю переключився на навчальні програми онлайн.
Думаю, вдався у батька. Він брав в оренду озера, займався шовкопрядом, відкривав кіоски, продавав живу рибу. Не розбагатів, але весь час пробував нове. 1990-го разом друкували фотографії у ванній: Сталлоне, Шварценеґґер, Джекі Чан. Тоді вони були мегапопулярні. Я брав знімки в школу і продавав. Штука – "десятка". Завуч торгівлю прикрила, а директор викликав до школи батьків. Зате я побачив: гроші можна не тільки просити в батьків, а й заробляти.
Середину 1990-х українці згадують як найгірші часи. А я після уроків мив машини, й у мене були розцінки преміум. Називаєш ціну, а водії: "На автомийці вдвічі дешевше, хлопчику. Ти що?" Мене це не бентежило. Обслуговував дві машини, але заробляв, ніби було десяток.
Після того як вигнали зі школи, працював вантажником, сторожем, двірником, робітником на будівництві. Потім влаштувався в італійський ресторан при іподромі. Старався так, що за місяць із касира став адміністратором. Там же познайомився з успішною сім'єю і зайнявся прямими продажами, в просторіччі – мережевим маркетингом.
2009 року в США брав участь у найбільшій конференції мережевиків – 4,5 тисячі людей із 30 країн. Сидів у залі й думав: чому саме цей американець стоїть на сцені, а тисяча інших платить йому і слухає? Коли вечеряв у барі готелю, підійшли п'ятеро. Знайомилися, давали візитки, розповідали про своє життя. У нас ставлять на перше місце гроші, а в Штатах вони – наслідок. Люди роблять те, що приносить кайф. Наші підприємці не розуміють чимало речей і виїжджають на інтуїції: "Ми відкрилися! Приходьте!" Це дратує. У США все прораховано до літери – бери і повторюй.
Слова Білла Гейтса про важливість інтернету для бізнесу вже застаріли. Щоб бути успішним, треба не просто мати сайт або блог, а навчати майбутніх клієнтів. У Штатах це працює на повну силу. Ми до цього тільки йдемо.
Найкращі мотиватори – невдачі. І в особистому житті, і в професії. Коли мій мережевий бізнес посипався, люди почали йти і відкривати свою справу, можна було засмутитися – я ж стільки вклав у них. Для мене це стало стимулом зростати далі. Пішов з одного бізнесу – і створив інший.
Моя дружина родом із Миколаєва. 2009-го Ксенія працювала майстром-перукарем в елітному салоні краси. Побачив в "Одноклассниках" – симпатична. Після трьох тижнів листування запропонував зустрітися. Спитав: "Приїдеш до Києва?" Вона приїхала – раз, вдруге. На третій зустрічі повів на свій семінар в офіс. Прийшли близько 40 людей і я 2 години виступав. Розповідав, як стати успішним і багато заробляти. Напевно, її вразило. А тут треба їхати в турне: Дніпропетровськ, Крим, Західна Україна, Одеса. А у неї машина Peugeot. Кажу: "Кидай роботу, поїхали разом". Це було не просто запрошення, це був тест. Ксенія була крутіша за мене – заробляла 2 тисячі доларів. Вирішив: якщо задумається – розлучаємося. Вона погодилася. Сказала, що її задовбало працювати перукарем, хоче чогось нового. У перший місяць ми виплатили кредит за її машину і винайняли квартиру.
Усі західні фішки треба пристосовувати під нашу людину. Американець говорить: "У мене є система, завдяки якій я заробив 3 мільйони". Інші: "Круто! Покажи!" А коли харків'янину чи киянину показуєш якусь можливість, у нього в голові спрацьовує: "Так, цікаво. Але не можу зрозуміти, де ти хочеш кинути?"
Не вмію наймати і управляти персоналом. І не хочу цього вчитися. Коли в офісі сиділи четверо людей і запитально дивилися на мене: "Що нам робити далі?" – у мене був колапс. Ідеї є, а як їх донести? Хто що повинен робити, виходячи з повноважень? Усе значно простіше, коли є професійний управлінець.
Думаю, я – не зовсім нормальна людина, може, навіть божевільна. Зрозумів це завдяки своїм співробітникам. Вони втомлюються швидше, їм потрібно відпочити, а мені – ні. Два роки тому були двоє – я і асистент, якого не міг повністю завантажити. А зараз в офісі 50 осіб, і вони не встигають за мною.
У травні наш семінар в інтернеті подивилися майже 15 тисяч чоловік. Для російськомовного простору це – рекорд. Тепер мрію про великий "живий" захід. Хочу зібрати стадіон.
3 
1
Коментарі