Шість випадків, які змінили життя Катерини Федорової
1. Доки сину не виповнився рік, жила під копірку. Школа із золотою медаллю, інститут із червоним дипломом. Завжди подобалася англійська, викладала з 16 років. Але підкорилася бабусі – стала магістром права. З одного заводу втекла, з іншого – працювати юрисконсультом було покаранням. Коли дитині був рік, лежала якось з нею на ліжку і раптом думка: все, це остання крапля. Потрібно міняти професію. Я вже знала мову на рівні Upper intermediate (вище середнього, такий рівень мають випускники мовних університетів. – Країна).
Встаю, заходжу в інтернет. Вбиваю в пошук "інститути мовні" – вискакує перелік. Телефоную: "Коли іспит?" – "Завтра". Беру сина, йду на вокзал, купую квиток, дзвоню бабусі. Прошу, щоб посиділа з онуком. Ні в яку! Вона – колишній заступник директора заводу, людина сталінської закалки. Все життя мене контролювала – і раптом бунт! Випробування тривало до вечора: чоловік проти, мама з бабусею – проти. Зібрала речі і втекла. О п'ятій ранку була в Харкові. А ввечері поверталася вже зі студентським.
2. Доки вчилася на заочному, відкрила мовну школу. Багата учениця захотіла пограти в бізнес: "Катя, ти така розумна! Давай ти викладатимеш, а я дам гроші". Орендувала класний офіс, я набрала викладачів. Через чотири місяці: "Мені набридло, я втомилася. Давай ти мені віддаси мою половину". А це 15 тисяч гривень. Кажу: "Я ще не заробила". Розрахувалася через місяць.
3. Робота вимагала багато часу, потрібна була допомога. А чоловік захопився комп'ютерними іграми. Стосунки зіпсувалися. Думаю: з'їжджу до Харкова, зміню обстановку. І раптом – пропозиція почати там бізнес. Учениця, яку я вчила по Skype, порадила відкрити філію моєї школи. Залишаю в Макіївці квартиру, машину, забираю 4-річного сина і їду. В кишені – 400 доларів. Мама й бабуся дзвонили, вимагали повернутися. Чоловік приїжджав – умовляв. І так цілий рік. Увечері хотілося заснути – й більше не прокидатися. Але вижила. Приїхала в червні, а у вересні вже була школа – 50 осіб. Плюс людей 30 ходили до мене додому. Сьогодні в нас уже дві філії. І квартира тепер – своя.
4. За півроку до війни продала бізнес у Макіївці. 2014-го нова хазяйка все це кинула і перебралася в Крим.
5. Коли їхала на останню сесію, була проблема з потягом – пересадили на інший. Підсаджується молодий чоловік: "Давайте познайомимось". А я заміжня, маю дитину. Відповідаю: "Ні". До пятої ранку він намагався отримати номер мого телефону. Попрощалися, здавалося, на століття. А через рік він мене знайшов – сам донецький, але в Харкові вже 10 років. Коли сама переїхала до Харкова, подзвонила: "Ти пропонував підтримку. Не передумав?" На початок війни в мене був новий бізнес, інший чоловік і дитина – в животі.
6. Моє народження було складним. Два дні мамі стримували перейми – доки привезли з харківської лікарні до Макіївки. Вона хотіла народити вдома. У Харкові їй без наркозу прооперували щитовидку. Пропонували зробити аборт, лякали летальним результатом. Мама відмовилася.
Тоді ще УЗД не робили. Всі були впевнені, що народиться пацан. Але це була я.
3 
1
Коментарі