"Людину підв'язують до щогли мотузкою, яку опускають за борт"

Коли Шек Бангура востаннє

Витрачав велику суму грошей

Шість років тому, коли вирішив отримати водійські права. Поки працював у готелі – особливих поїздок не мав. Але планував перейти в іншу компанію, де видавали службовий транспорт. З теорією впорався на відмінно. А з водінням не склалося. То швидкість не перемкнув, то не туди подивився. Інструктор постійно повторював: fail, fail – помилився. Тільки на четвертий раз було pass – здав. У підсумку замість 300 доларів довелося заплатити більше 2 тисяч. А вся епопея зайняла майже рік. Потім уже дізнався, що це було правилом: 90% курсантів провалювали іспит. Права, на жаль, виявилися непотрібними. Запропонували підвищення, і з готельної системи я так і не пішов.

 

Різко міняв життя

У липні 2013-го з барменів перекваліфікувався в маркетологи. Рішення було емоційне. Побачив директора з маркетингу і захотів бути, як він. Через пару днів прямо у формі бармена піднявся до нього в офіс. Домовилися повернутися до розмови через півроку. За цей час я заробив позитивну рекомендацію, підтягнув англійську і пройшов профільні курси. Потім життя прискорилося ще більше: вдень ішов на стажування в офіс, а потім до третьої ночі стояв за барною стійкою. Коли отримав сертифікат маркетолога, почув: "Штат заповнений. Але ти прикольний хлопець. Хочемо, щоб залишився". Це було великим везінням: мало хто після перекваліфікації отримував роботу. Спеціально під мене створили посаду помічника маркетолога.

Переживав екстрим

Чотири роки тому брав участь у презентації нових готелів. Надвечір запросили покататися на яхті. Капітан придумав атракціон: людину підв'язують до щогли мотузкою, яку опускають за борт. "Ну, хто сміливий?" – кричав він. Я був трохи під мухою і зголосився. Емоції зашкалювали. Пливе яхта, а поряд паралельним курсом – я, по пояс у воді. Над головою – нічне небо. Боявся, що шорти злетять, але обійшлося. Тримався за палицю, як на тарзанці. Додатково страхували мотузкою. Якби палиця вислизнула, було б не до сміху – не вмію плавати.

Йшов на компроміс

2012-го в дубайській лікарні. Приїхав здавати аналізи для отримання медичної страховки, а мене не пускають: "Ти в шортах". Виявляється, під час Рамадану в публічних місцях не можна ходити з голими ногами. Довелося йти купувати штани.

Читав

Прочитав 2015-го кілька розділів "Анни Кареніної". Дуже вразило. Лев Толстой у кожну фразу закладав глибокий сенс. Читав і шукав паралелі із сьогоднішнім днем. Так і не закінчив – забігався. Завжди було цікаво, що керує людьми, чому вони йдуть на ті чи інші вчинки. Найсильніше враження залишилося від бестселера Роберта Кіосакі "Багатий тато, бідний тато". Прочитав і зрозумів, що хочу займатися бізнесом.

Хитрив

Новий рік звик зустрічати в компанії, а 2012-го випало працювати вночі. Запропонував іншому бармену помінятися змінами. Той погодився, але менеджер був проти. Вирішив іти в поліклініку – добувати лікарняний. Терапевт подивився на мене й одразу: "Бачу, що вам погано". І дав звільнення. Причому не на один день, як зазвичай, а на два. Як зараз пам'ятаю: 31 грудня, службовий автобус під'їхав до зупинки. Я передав через колег свій лікарняний і задоволений повернувся додому.

Почувався багатієм

Восени 2015 року, коли прилітав в Україну у відпустку. Поміняв 300 доларів. Гроші видали дрібними ­купюрами – і на руках опинилася ціла гора. Настрій різко поліпшився. Одразу пішов у ресторан аеропорту. Замовив борщ, якого не їв три роки, і страву зі свинини, яка в Еміратах теж у дефіциті. Їздив тільки на таксі.

×