П'ять історій із картинами художника Андрія Пічахчі
1. Кольороколектор (накопичувач, перетворює сонячне світло в кольори – Країна)
Проект середини 1980-х: набір кольорових квадратиків, які лесирував (технічний прийом багатошарового живопису. – Країна) прозорою фарбою. Сім робіт – за кількістю кольорів веселки. Мене звинуватили в формалізмі – мовляв, що тут складного? Притихли, коли одну з картин придбав Віталій Коротич (головний редактор московського журналу "Огонек" і депутат Верховної Ради СРСР від Харкова наприкінці 1980-х. – Країна). Я йшов якраз у Спілку художників, де експонувалася виставка нашого об'єднання "Літера А". Підбігає хтось із колег: "Де ти бродиш? Давай скоріше! Там Коротич хоче купити твою картину". Хоча тоді ніхто нічого не купував! На порозі зіштовхнувся зі ще одним знайомим: "Дивись! Не називай захмарних цін. Це ж наша людина. Піди назустріч". Коротич вибрав роботу блакитного кольору. Витягнув 300 рублів, а ще 200 пообіцяв віддати після виставки. Зробив вигляд, що забув. Також пообіцяв надрукувати матеріал про "Літеру А" в журналі "Огонек": "Приїжджайте до Москви, 100 відсотків будемо друкувати – через один номер". Ми привезли слайди, а дівчатка з редакції сприйняли нас як ідіотів: "Яка публікація? У нас усе на рік сплановано!"
2. Танець на краю Всесвіту
Якось слухав музику Баха. Уявив, що танцюють дві фігурки: червона – пірат і блакитна – дівчинка. І все це – на тлі чорного субкосмічного простору. Як зараз модно говорити – "темної матерії". Хотіли купити хлопці в малинових піджаках. Ціну назвали велику, але я відмовився. Продаю роботи через силу. Купують переважно хороше й потім – усе життя шкода. Пізніше продав за символічну ціну знайомій сім'ї музикантів.
3. Небесні подорожі
Велике полотно розбите на прямокутнички, і в кожному – своє небо. Створив у Німеччині під час пленеру. На виручені від картини кошти хотів купити старенький мікроавтобус – таким зручно подорожувати. Але за 3 тисячі марок пропонували тільки "дрова". Підвернувся червоний дизельний Mercedes. Німці вмовляють, для них Mercedes, як і Volkswagen, – це символ країни, те, на чому вона піднялася після війни. А в мене він не викликав жодного ентузіазму: машина мажорів, яка асоціювалася з місцевим криміналітетом. Однак подумав і купив. На гараж грошей не було. Зберігав на стоянці. Через півроку обміняв на яхту. Судно саморобне, але дуже міцне. Бульдозером тягли по піску – хоч би що! 9 метрів, 3 тонни! Стояло в яхт-клубі, потім – у клубі юних моряків. Після рейдерських захоплень клубів відвіз до знайомого на завод. Усе ще мрію про навколосвітню подорож.
4. Ленін
Коли в радянські часи замовляли намалювати Ілліча, йшов у магазин "Політкнига", купував метровий плакат, клеїв на полотно і фарбував один в один. Дорогі об'єкти, такі як станції метро, розхапували колеги. Мені діставалися примітивні замовлення. Того разу замовили голову вождя. Приходить худрада, стали обговорювати. "Щось тут не так, – кажуть. – Щось ви наплутали". – "Та ні. Все за плакатом". – "Покажіть плакат!" Мовчу. Я ж не можу сказати, що нагло його наклеїв. Комісія потопталася ще хвилин 10 і попросила доопрацювати. Я побіг і знову купив точно такий самий плакат за 20 копійок. Полотна не торкався. На завтра – новий візит. Порівняли з оригіналом: "Ну ось, зовсім інша річ! Видно, що підправили".
5. Біла серія
На пленері в Болгарії ґрунтом написав кілька морських пейзажів. Роботи були на виставці в грецьких Салоніках. Потім на моє прохання їх надіслали знайомим до Бельгії. В Україну не ризикнув везти – боявся нашої митниці. За рік – нова грецька виставка. Бельгійці повернули роботи. Пізніше з'ясувалося, що то була афера: організаторка виставки, а нею виявилася емігрантка із Союзу, присвоїла більшість картин. Мені відносно пощастило – позбувся лише двох робіт. Решту жіночка здерла з підрамників, згорнула в рулон і з якоюсь художницею передала. Одна з картин була промочена водою. Але за тисячу доларів її купив москвич. Не зупинило навіть те, що фарба в одному місці почала лущитися.
4 
1
Коментарі