"Дорогий Атанасію, пересилаю тобі книгу, яку заповів мені близький друг. Я переконаний, що її не зможе прочитати ніхто, крім тебе", – написав 19 серпня 1665 року ректор Карлового університету Ян Марек Марці з Праги до вченого-єзуїта Атанасія Кірхера в Рим.
Разом із листом відправив рукописну книгу, яку отримав від празького алхіміка Георга Бареша. Той понад 20 років намагався прочитати її, але безрезультатно.
Власник знав, що фоліант раніше належав імператору Священної Римської імперії Рудольфу ІІ (1552–1612). Правитель заплатив за неї 600 дукатів – понад 2 кг золота.
Книжку написано на 240 сторінках із пергаменту, який виготовили з телячої шкіри на початку XV ст. Містить тексти невідомою мовою. Більшість літер складається з одного або двох простих штрихів, зроблених гусячим пером. Учені виокремили до 25 основних символів, якими користувався автор текстів. Їх стилістика відповідає періоду XV–XVI ст. Також у книжці є десятки знаків, які зустрічаються лише по кілька разів.
Фоліант має багато кольорових зображень рослин, людей та астрономічних карт. Значна частина книги, очевидно, присвячена травам, але дослідники не можуть ідентифікувати зображені рослини ні за реальними зразками, ні за стилізованими малюнками.
Наприкінці 1630-х Бареш дізнався, що Кірхер почав розшифровувати єгипетські ієрогліфи. Алхімік надіслав у Рим зразок тексту зі своєї рукописної книги, укладеної невідомою мовою. Просив Кірхера допомогти з розшифруванням. Єзуїт захотів придбати видання, але Бареш відмовив.
"Мій друг присвятив розшифруванню рукопису своє життя, але марно, – писав Марці до Кірхера. – Такі сфінкси, як ці, не слухаються нікого, крім свого господаря – Кірхера".
Та вченому-єзуїту теж не вдалося розшифрувати невідому писемність. Манускрипт зберігався в бібліотеці Римського коледжу. На початку ХХ ст. орден єзуїтів потребував грошей і тому продав частину книгозбірні.
1912-го книжку перекупив польський бібліофіл Вільфрід Войнич (1865–1930). Він намагався зацікавити вчених розшифруванням текстів, а сам займався визначенням походження рукопису. Відтоді книгу стали називати Рукописом Войнича.
Після його смерті книжка змінила кількох власників. 1969-го торговець антикваріатом Ганс Краус передав рукопис Єльському університету. Відтоді він зберігається в тамтешній Бібліотеці рідкісних книг та рукописів. Десятки дослідників працювали над його розшифруванням. Та безуспішно. Видання назвали найзагадковішою книгою світу.
430 осіб загинуло внаслідок підпалу кінотеатру Cinema Rex у місті Абадан в Ірані, 19 серпня 1978 року. Терористичний акт скоїли четверо ісламських екстремістів з оточення імама Рухолли Хомейні. Нападники зачинили двері кінотеатру, облили його авіаційним пальним і підпалили. Терористи прагнули перекласти вину на шаха Мохаммеда Резу Пахлаві, щоб підірвати його авторитет у країні
"Забій тварин без попереднього оглушення заборонено. Без винятків, для всіх видів забою птиці та худоби", –
таку норму додали до Федеральної конституції Швейцарії після референдуму 20 серпня 1893 року. Це була народна ініціатива, започаткована асоціаціями захисту тварин у кантонах Берн та Ааргау. Ініціатори прагнули заборонити ритуальний забій тварин, який був поширений серед євреїв. У голосуванні взяло участь 49 відсотків виборців. Ініціативу підтримало 60%
21 серпня 1945-го на полігоні Лос-Аламосської лабораторії у штаті Нью-Мексико американський фізик. 24-річний Гаррі Дагліан, зронив брусок карбіду вольфраму на кулястий заряд плутонію вагою 6,2 кг. Стався викид, який опромінив ученого. Той помер за 25 днів від променевої хвороби. Той заряд назвали осердям демона. Під час роботи з ним загинув фізик Луї Слотін (1910–1946). Ядро переплавили для використання в інших розробках.
22 серпня 1849 року австрійські військові атакували Венецію за допомогою повітряних куль із бомбами. Ідея належала лейтенанту артилерії Францу фон Ухаціусу (1811–1881). Гармати його підрозділу не досягали цілей через води Венеційської лагуни. Тому він поклався на вітер, який мав віднести вибухівку із запаленими гнотами до Венеції. Перша спроба була невдала – й десятки бомб пролетіли повз місто. Вдруге розрахунки Ухаціуса справдилися – і над Венецією розірвалося багато "безпілотників".
23 серпня 1305-го в Лондоні стратили лідера шотландського визвольного руху, 35-річного Вільяма Воллеса. Він потрапив до рук англійців унаслідок зради. У Лондоні шотландця роздягнули і прив'язали до коня, який тягнув його до центру міста. Там відтяли геніталії, вирізали кишки і спалили їх перед іще живим Воллесом. Далі відрубали голову, обсмолили її і настромили на стовп одного з мостів через Темзу. Тіло розрубали на шматки, які розвезли по різних містах для залякування повстанців.
1 
1
Коментарі