Перші гроші заробила у 5–6 років. На ринку безкоштовно брала кошенят і продавала. Коли виповнилося 7, батько розробив настільну гру "Шанс", вона успішно продавалася в СРСР. І якось він залишив відкритим склад, де зберігалися ігри. Я домовилася з однокласниками, щоб вони допомогли принести коробки у школу. Бібліотекарю, який по шкільному радіо робив рекламні оголошення про продаж, віддавала половину доходу. Батькові розповіла тільки через кілька років. "Тепер зрозуміло, чому ти перестала просити кишенькові гроші", – сказав він.
Гроші важливі, але не настільки, як влада – коли можеш впливати на процеси. Коли доходи сягають якоїсь критичної маси, бізнесом починаєш цікавитися дедалі менше.
На електронні листи відповідаю одразу – часто одним реченням. У день буває вісім-десять зустрічей. Якщо ідея зацікавила, не пропоную зустрітися післязавтра. Сьогодні! Остання ділова розмова, як правило, починається о 23.00.
Директор одного з підприємств запропонував інвестувати 10 мільйонів євро у розвиток WiMAX (стандарт бездротового зв'язку. – "Країна"). Я сказала, що це невиправдано. Ось-ось мав з'явитися LTЕ (мобільний протокол передачі даних. – "Країна"). І ми продали ресурс. Купити і перепродати дорожче – це приємно. Але позбутися чогось безперспективного, вчасно зупинитися – ще важливіше. Засвоїла урок після невдачі на старті: перше підприємство продала надто пізно. На початку 2000-х здавалося, що бум на ІТ буде вічний. Але бульбашка луснула, ціни впали, були заморожені безліч подібних проектів.
Їжджу на Jaguar XK-8, він у мене 10 років. Зелений зовні – як Ferrari має бути червоним, так Jaguar зеленим – і бежева шкіра всередині. Це мій другий "англієць", першого подарували 2000-го. Продавала аутсорсингову фірму, зробила презентацію, на фінал вибрала картинку JAGUAR- S-type – таке англійське-англійське авто, дуже консервативне. А за кадром пісня Pet Shop Boys – "У тебе є розум, у мене є образ, давай зробимо багато грошей". Мабуть, покупець це сприйняв як натяк, бо частиною оплати за угодою став Jaguar. Коли у Фінляндії я залишала його біля кафе, поряд постійно крутилися літні дами. Очікували, що вийде поважний мільйонер. І яке ж було їхнє розчарування, коли бачили мене.
Син народився в день виборів в Україні 28 жовтня 2012-го. Йому немає і 3 років, а він уже добре знає, що йому потрібно і яке рішення найправильніше.
З другим чоловіком живемо вісім років. У наших стосунках не було спалаху, ми багато років в одній тусовці. Він інженер-айтішник, закінчив Лондонську школу економіки, робить ІТ-підприємства і продає їх. Класичний бізнесмен, украй правильний. Каже, що потрібно робити, а я пояснюю, чому в Україні це не працює. Чоловік забезпечує тил: із дитиною хтось повинен бути постійно. Так живу останні років 12: керую інвестиційними фондами і постійно в дорозі. Чоловік сподівається, що це мине, а я – що він переїде в Україну.
Легко почуваюся, коли знаю, хто прийшов на зустріч. У Києво-Могилянській академії зал на 400 чоловік, зареєструвалося понад 900. Хто вони – поняття не мала: це була відкрита лекція, люди йшли за оголошенням. Довелося говорити загальні речі, а вже із запитань зрозуміла, на чому зробити акцент. Люблю, коли запитують: чому? Мені важливо не тільки прийняти рішення, а й пояснити свою позицію.
Музику без слів практично не слухаю. Люблю простий і образний текст – Цой, "Наутілус Помпіліус", Земфіра. Діана Арбеніна передає емоції без зовнішньої драми. Не обов'язково говорити – обожнюватиму тебе до кінця життя. Можна: "Я помню запах твоей кожи".
У моєму книжковому списку іспанські, італійські прозаїки – Хав'єр Марія, наприклад. Читаю американо-іспанського письменника Юнота Діаса – він пише про завершення відносин: п'ять-сім картинок, невеликі етюди. У мене пристрасть до нішевих авторів. Бізнес-книжки не подобаються – не люблю, коли хтось вчить, як треба жити. Значно цікавіше читати про людей, які досягли успіху.
Живемо в передмісті Таллінна – від будинку до моря близько 200 метрів. Будинок із дерева, справжній скандинавський, чоловік звів ще до нашого шлюбу. Більше житла немає – квартир не колекціоную і в нерухомість не інвестую. У моєму кабінеті – комп'ютер і багато книжкових полиць. На стінах – великі чорно-білі фотографії. Чорно-біла стилістика найкраще передає емоції, грає на відтінках.
Величезні букети квітів – це покарання. Краще тюльпани. Готель – чотири зірки. Літаю економ-класом. Пафос дратує.
Дивлюся позитивних режисерів – Федеріко Фелліні, Педро Альмодовар. Не подобається кіно, що ламає. Фільм повинен залишати надію. Нещодавно влаштувала кіносеанс для друзів: дивилися мою улюблену "Касабланку". Враження, що це історія про сьогоднішню Україну.
в магазині Точно знаю, який одяг мені потрібен, але це важко знайти. Ненавиджу шопінг. Бренди не важливі. У цьому сенсі я не зовсім жінка. Коли київська дизайнер Оксана Ставицька подарувала мені сукню, я подякувала і запропонувала співпрацю: вибирала матеріал, колір, пропонувала деталі. Це не так бізнес, як розв'язання власної проблеми – все зроблено під мою фігуру. Зараз ношу одяг тільки з цієї колекції. Остання наша розробка – коктейльна сукня, бежева тканина з прозорим мереживом. Продукція випускатиметься під маркою Sundari Jaanika.
Зазвичай вожу три плаття – два на кожен день плюс щось на вечір. Користуюсь не валізою, а сумкою, яка згортається навпіл.
Людина – це не тільки те, що вона робить, а й те, що відчуває, про що думає. Це створює певний контекст. Два дні тому сказала, що буває вкрай рідко: він мені не подобається. Я вибирала рекламну кампанію, мені запропонували хорошого фахівця. Але 5 хвилин спілкування здалися випробуванням. Ми – на різних хвилях.
Дуже люблю самотність. Ідеальний день був би такий: сама, в Exсel (комп'ютерна програма для фінансистів. – "Країна") шукаю якусь помилку. Мені потрібен мій час, мій простір. Встаю о шостій, працювати починаю о сьомій ранку.
Коли впізнають на вулиці, гублюся: досі не звикла до уваги.
Можна поцілуватися при зустрічі, якщо так заведено. Але це не означає впустити людину до себе всередину. А можна потиснути руку і відчувати повну довіру.
Кожен запах асоціюється з періодом життя. Асфальт після дощу – 12–15 років. Груші – це моє дитинство. Каштани – ніч у Кам'янці-Подільському. Парфуми Davidoff Сool – мені 19–21. Щоб не жити минулим, одними парфумами користуюся щонайбільше рік. Зараз у мене Escada.
Спогади не гріють. Я не ностальгік. Та вибір між новим і старим для мене не такий очевидний: в особистому часто схиляюся до старого. Є фундамент – колеги, друзі, відносини. Який сенс оновлювати заради оновлення?
4 
1
Коментарі