четвер, 30 травня 2024 09:54

Напруженість між громадянами знижує наш опір ворогу

Про міжетнічні упередження як випробування "чужим" говоримо з президентом Київського міжнародного інституту соціології, доктором філософських наук, професором Володимиром Паніотто

Що можна сказати про загальний рівень ксенофобії в Україні? Яка динаміка ксенофобних настроїв?

– Із 1994-го до 2007 року в Україні спостерігалося поступове зростання ксенофобії. Це могло бути пов'язане з підвищенням рівня бідності протягом цього періоду. Із 2008-го по 2013 рік індекс упав до 4 балів, а потім залишався приблизно на цьому рівні до жовтня 2022-го і знизився до 3,7 бала на сьогодні. Це вказує на помірну соціальну дистанцію, де більшість населення приймає етнічні групи як сусідів або колег, але не як членів сім'ї або близьких друзів.

  Володимир ПАНІОТТО, 77 років, соціолог. Народився 22 січня 1947-го в Києві. Батько був інженер-будівельник. Мати – невропатологиня. Закінчив механіко-математичний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. Доктор філософських наук, професор. Працював науковим співробітником Інституту філософії Академії наук Української Радянської Соціалістичної Республіки, пізніше – завідувачем сектора комп’ютерного моделювання соціальних процесів. 1990-го очолив відділ методології та методів соціології Інституту соціології Національної академії наук України. Співзасновник і директор Київського міжнародного інституту соціології. Викладав в університеті імені Тараса Шевченка та Києво-Могилянській академії. Стажувався в Колумбійському та Мюнхенському університетах, працював в Університеті Джонса Гопкінса, Сполучені Штати Америки. Брав участь у розробленні методології екзитполів. Віцепрезидент Української асоціації маркетингу. Автор 10 книжок і понад 200 статей. Подобається фотографувати. Хобі – пише оповідання. Улюблені фільми – американського режисера і сценариста Вуді Аллена. Живе в Києві
Володимир ПАНІОТТО, 77 років, соціолог. Народився 22 січня 1947-го в Києві. Батько був інженер-будівельник. Мати – невропатологиня. Закінчив механіко-математичний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. Доктор філософських наук, професор. Працював науковим співробітником Інституту філософії Академії наук Української Радянської Соціалістичної Республіки, пізніше – завідувачем сектора комп’ютерного моделювання соціальних процесів. 1990-го очолив відділ методології та методів соціології Інституту соціології Національної академії наук України. Співзасновник і директор Київського міжнародного інституту соціології. Викладав в університеті імені Тараса Шевченка та Києво-Могилянській академії. Стажувався в Колумбійському та Мюнхенському університетах, працював в Університеті Джонса Гопкінса, Сполучені Штати Америки. Брав участь у розробленні методології екзитполів. Віцепрезидент Української асоціації маркетингу. Автор 10 книжок і понад 200 статей. Подобається фотографувати. Хобі – пише оповідання. Улюблені фільми – американського режисера і сценариста Вуді Аллена. Живе в Києві

У Росії часто пишуть, що українці є ксенофобами та русофобами. Чи можна трактувати погіршення ставлення до росіян як ксенофобію та русофобію?

– Формально ксенофобія – це боязнь (фобія) чужого (ксено), але щодо громадян РФ – це не упередження, а реальна оцінка ситуації. Одні росіяни знищують нашу країну, вбивають нас, інші – або підтримують ці дії, або ставляться до цього байдуже. Чи можна сказати, що ставлення до вбивць є ксенофобією? Думаю, що ні. Це не упередження, а розумна пересторога.

Як на рівень ксенофобії впливають війна та більша мобільність населення?

– Війна часто призводить до загострення національних і етнічних конфліктів. А збільшена мобільність населення, включаючи міграцію та біженців, може викликати змішані реакції у спільнотах, що приймають, – від відкритості та прийняття до страху та відторгнення, також впливаючи на рівень ксенофобії.

На щастя, ці побоювання поки що не підтвердилися. Як бачимо з даних дослідження, зросло негативне ставлення до росіян і білорусів, але покращилося до поляків, американців, німців та французів. І ставлення щодо внутрішньо переміщених осіб загалом позитивне. У дослідженні Київського міжнародного інституту соціології, проведеному в листопаді 2022 року, тільки 6 відсотків населення негативно ставилося до ВПО, а 90 відсотків – позитивно чи нейтрально.

Більшість сприймає етнічні групи як сусідів або колег

Важлива також оцінка самих ВПО, яке вони відчувають ставлення до себе. Тут ситуація ще краща – 96 відсот­ків вважають, що до них ставляться позитивно чи нейтрально, і 3 відсотки відчувають негативне ставлення.

Рівень ксенофобії в Україні загалом є середнім між відкритістю і національною відокремленістю. Водночас сильно зменшилася, а за деякими показниками, майже зникла, регіональна й мовно-етнічна диференціація. Що можна сказати про рівень загальної згуртованості спільноти?

– Рівень етнічної толерантності залишається приблизно таким, як і раніше. Але в сучасних умовах виникає нова підстава для соціальної стратифікації та можливих соціальних напруженостей – де був і що робив під час війни. Частина населення, що живе в Україні, негативно ставиться до тих, хто виїхав за кордон, а також до українців, які залишилися на окупованих територіях тощо.

З другого боку, зменшення регіональної та мовно-­етнічної диференціації в Україні може свідчити про зростання загальної згуртованості спільноти.

Який спільний вектор цих двох тенденцій: згуртованість збільшується чи зменшується?

– Наші дані показують, що згуртованість суспільства після початку великої війни підвищилася. Зросла довіра до влади, люди почали більше цінувати свою державу. Попри економічні негаразди збільшився оптимізм щодо майбутнього України.

У жовтні 2020-го та грудні 2023 року ми запитували українців, як вони вважають: "українці потроху долають внутрішні суперечності й ідуть шляхом до згуртованої політичної нації" чи "внутрішні суперечності серед українців лише поглиблюються, і українці йдуть до розколу"? До повномасштабної війни першу відповідь обирали тільки 35 відсотків респондентів, а більшість – 58 відсотків – вважала, що країна йде до розколу. А тепер 69 відсотків кажуть про згуртованість і тільки 25 відсот­ків – про розкол. У суспільстві поки що переважають відкритість і бажання до єдності, незважаючи на виклики. Ми здатні об'єднатися заради боротьби з ворогом.

Чому погіршилося ставлення до російськомовних українців і росіян – жителів України? Як можна вирівняти ситуацію?

– Напруженість між нашими громадянами знижує нашу можливість опору ворогу.

 

Початкове негативне ставлення до російськомовних і етнічних росіян в Україні може асоціюватися з підтримкою ними проросійських поглядів. Але ситуація істотно змінилася після початку широкомасштабної війни. Дослідження показують, що, незважаючи на певні відмінності в поглядах, більшість російськомовних українців та етнічних росіян поділяє проукраїнську позицію, підтримує інтеграцію з ЄС та НАТО.

Мовно-етнічна диференціація знижується, сприяючи згуртованості суспільства перед обличчям загрози. І цей факт спростовує міфи про наявність "внутрішнього ворога". Ми маємо усвідомити цю нову реальність. Наші громадяни – і етнічні росіяни, і російськомовні українці, і представники інших етнічних груп – пліч-о-пліч борються з окупантами. Ворог не серед нас, а веде активну інформаційну війну, щоб посіяти між нами ворожнечу, зокрема й між мовно-етнічними групами.

Щоб ефективно протидіяти цим загрозам, повинні діяти спеціальні державні освітні програми, залучення до виступів у медіа лідерів громадської думки, заходи для боротьби зі стереотипами та дезінформацією тощо.

80 відсотків громадян України не допускали б росіян – жителів РФ навіть як туристів. Соціальна відстань до них – у 6,38 бала за максимуму 7 – вища, ніж до будь-якої етнічної групи за 29 років вимірювання соціальної дистанції. Це назавжди?

– Досвід Німеччини показує, що ніколи не варто казати, що щось є назавжди. Усе залежить від того, якими компромісами закінчиться війна і що далі буде в Росії. Але навіть за найкращого варіанта важко уявити, що щось тут сильно зміниться щонайменше в найближчі 20 років.

Нічого немає назавжди

Як може вплинути на рівень ксенофобії в Україні потенційний притік мігрантів з Азії й Африки після війни?

– Українські демографи вважають, що більшість наших біженців не повернеться з-за кордону й масова міграція неминуча. Водночас наші дослідження показують високий рівень упереджень щодо африканців і ромів.

Збільшення міграції з Азії й Африки може посилити ксенофобські настрої. Бракує досвіду взаємодії з представниками інших рас і культур. Тут важливе розроб­лення політики і програм, спрямованих на інтеграцію мігрантів, а також на протидію ксенофобії.

Я читав про те, як в Ізраїлі для покращення ставлення до іммігрантів, здається, з Ефіопії, обрали вродливу дівчину й розповідали, як вона адаптується до життя в Ізраїлі, зробили її популярною. Потрібні різні методи. Важлива буде робота з громадськістю та медіа для формування відкритого й толерантного ставлення до новоприбулих.

Зараз ви читаєте новину «Напруженість між громадянами знижує наш опір ворогу». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути