Про міжетнічні упередження як випробування "чужим" говоримо з президентом Київського міжнародного інституту соціології, доктором філософських наук, професором Володимиром Паніотто
Що можна сказати про загальний рівень ксенофобії в Україні? Яка динаміка ксенофобних настроїв?
– Із 1994-го до 2007 року в Україні спостерігалося поступове зростання ксенофобії. Це могло бути пов'язане з підвищенням рівня бідності протягом цього періоду. Із 2008-го по 2013 рік індекс упав до 4 балів, а потім залишався приблизно на цьому рівні до жовтня 2022-го і знизився до 3,7 бала на сьогодні. Це вказує на помірну соціальну дистанцію, де більшість населення приймає етнічні групи як сусідів або колег, але не як членів сім'ї або близьких друзів.
У Росії часто пишуть, що українці є ксенофобами та русофобами. Чи можна трактувати погіршення ставлення до росіян як ксенофобію та русофобію?
– Формально ксенофобія – це боязнь (фобія) чужого (ксено), але щодо громадян РФ – це не упередження, а реальна оцінка ситуації. Одні росіяни знищують нашу країну, вбивають нас, інші – або підтримують ці дії, або ставляться до цього байдуже. Чи можна сказати, що ставлення до вбивць є ксенофобією? Думаю, що ні. Це не упередження, а розумна пересторога.
Як на рівень ксенофобії впливають війна та більша мобільність населення?
– Війна часто призводить до загострення національних і етнічних конфліктів. А збільшена мобільність населення, включаючи міграцію та біженців, може викликати змішані реакції у спільнотах, що приймають, – від відкритості та прийняття до страху та відторгнення, також впливаючи на рівень ксенофобії.
На щастя, ці побоювання поки що не підтвердилися. Як бачимо з даних дослідження, зросло негативне ставлення до росіян і білорусів, але покращилося до поляків, американців, німців та французів. І ставлення щодо внутрішньо переміщених осіб загалом позитивне. У дослідженні Київського міжнародного інституту соціології, проведеному в листопаді 2022 року, тільки 6 відсотків населення негативно ставилося до ВПО, а 90 відсотків – позитивно чи нейтрально.
Більшість сприймає етнічні групи як сусідів або колег
Важлива також оцінка самих ВПО, яке вони відчувають ставлення до себе. Тут ситуація ще краща – 96 відсотків вважають, що до них ставляться позитивно чи нейтрально, і 3 відсотки відчувають негативне ставлення.
Рівень ксенофобії в Україні загалом є середнім між відкритістю і національною відокремленістю. Водночас сильно зменшилася, а за деякими показниками, майже зникла, регіональна й мовно-етнічна диференціація. Що можна сказати про рівень загальної згуртованості спільноти?
– Рівень етнічної толерантності залишається приблизно таким, як і раніше. Але в сучасних умовах виникає нова підстава для соціальної стратифікації та можливих соціальних напруженостей – де був і що робив під час війни. Частина населення, що живе в Україні, негативно ставиться до тих, хто виїхав за кордон, а також до українців, які залишилися на окупованих територіях тощо.
З другого боку, зменшення регіональної та мовно-етнічної диференціації в Україні може свідчити про зростання загальної згуртованості спільноти.
Який спільний вектор цих двох тенденцій: згуртованість збільшується чи зменшується?
– Наші дані показують, що згуртованість суспільства після початку великої війни підвищилася. Зросла довіра до влади, люди почали більше цінувати свою державу. Попри економічні негаразди збільшився оптимізм щодо майбутнього України.
У жовтні 2020-го та грудні 2023 року ми запитували українців, як вони вважають: "українці потроху долають внутрішні суперечності й ідуть шляхом до згуртованої політичної нації" чи "внутрішні суперечності серед українців лише поглиблюються, і українці йдуть до розколу"? До повномасштабної війни першу відповідь обирали тільки 35 відсотків респондентів, а більшість – 58 відсотків – вважала, що країна йде до розколу. А тепер 69 відсотків кажуть про згуртованість і тільки 25 відсотків – про розкол. У суспільстві поки що переважають відкритість і бажання до єдності, незважаючи на виклики. Ми здатні об'єднатися заради боротьби з ворогом.
Чому погіршилося ставлення до російськомовних українців і росіян – жителів України? Як можна вирівняти ситуацію?
– Напруженість між нашими громадянами знижує нашу можливість опору ворогу.
Початкове негативне ставлення до російськомовних і етнічних росіян в Україні може асоціюватися з підтримкою ними проросійських поглядів. Але ситуація істотно змінилася після початку широкомасштабної війни. Дослідження показують, що, незважаючи на певні відмінності в поглядах, більшість російськомовних українців та етнічних росіян поділяє проукраїнську позицію, підтримує інтеграцію з ЄС та НАТО.
Мовно-етнічна диференціація знижується, сприяючи згуртованості суспільства перед обличчям загрози. І цей факт спростовує міфи про наявність "внутрішнього ворога". Ми маємо усвідомити цю нову реальність. Наші громадяни – і етнічні росіяни, і російськомовні українці, і представники інших етнічних груп – пліч-о-пліч борються з окупантами. Ворог не серед нас, а веде активну інформаційну війну, щоб посіяти між нами ворожнечу, зокрема й між мовно-етнічними групами.
Щоб ефективно протидіяти цим загрозам, повинні діяти спеціальні державні освітні програми, залучення до виступів у медіа лідерів громадської думки, заходи для боротьби зі стереотипами та дезінформацією тощо.
80 відсотків громадян України не допускали б росіян – жителів РФ навіть як туристів. Соціальна відстань до них – у 6,38 бала за максимуму 7 – вища, ніж до будь-якої етнічної групи за 29 років вимірювання соціальної дистанції. Це назавжди?
– Досвід Німеччини показує, що ніколи не варто казати, що щось є назавжди. Усе залежить від того, якими компромісами закінчиться війна і що далі буде в Росії. Але навіть за найкращого варіанта важко уявити, що щось тут сильно зміниться щонайменше в найближчі 20 років.
Нічого немає назавжди
Як може вплинути на рівень ксенофобії в Україні потенційний притік мігрантів з Азії й Африки після війни?
– Українські демографи вважають, що більшість наших біженців не повернеться з-за кордону й масова міграція неминуча. Водночас наші дослідження показують високий рівень упереджень щодо африканців і ромів.
Збільшення міграції з Азії й Африки може посилити ксенофобські настрої. Бракує досвіду взаємодії з представниками інших рас і культур. Тут важливе розроблення політики і програм, спрямованих на інтеграцію мігрантів, а також на протидію ксенофобії.
Я читав про те, як в Ізраїлі для покращення ставлення до іммігрантів, здається, з Ефіопії, обрали вродливу дівчину й розповідали, як вона адаптується до життя в Ізраїлі, зробили її популярною. Потрібні різні методи. Важлива буде робота з громадськістю та медіа для формування відкритого й толерантного ставлення до новоприбулих.
3 
1
Коментарі