У потерпілих має бути відчуття справедливості, а в злочинців - невідворотності покарання. Для цього держава має створити умови, стати арбітром - між потерпілим і злочинцем. Так вважає адвокат 46-річний Сергій Старенький. 2014-го був головою пенітенціарної служби України. В 2009-2010 роках – начальником Лук'янівського СІЗО.
В інтерв'ю Gazeta.ua розповідає про відкати керівництву тюрем, приватні ізолятори, в'язничні виробництва і за яких умов тюремній охороні доведеться видати кулемети замість автоматів.
У 2016 році ліквідували Державну пенітенціарну службу, її повноваження передали Міністерству юстиції. Мова йшла про реформи. Теперішній міністр юстиції Денис Малюська каже, що будуватиме систему з нуля. Що змінилося?
На момент ліквідації системи не було жодної ідеї, як її реформувати. Для чого це робилось – неясно. Відповіді почали шукати через рік. Це призвело до повної втрати керованості.
Тюрми, колонії - це воєнізована структура. Коли вона втрачає командира, починається анархія. Цивільне Міністерство юстиції не може контролювати військові формування. Кожна установа почала жити, як хотіла. Плюс - наклалася переатестація і зміна персоналу. Зараз це некерований організм. В інтерв'ю нинішній міністр юстиції про це говорив. Він зрозумів проблему, але змін поки що немає.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Міністр юстиції без попередження нагрянув у Лук'янівське СІЗО
То що з реформою?
У 80 відсотках колоній засуджені роблять, що хочуть. Адміністрація не втручається, бо отримує винагороду. Як правило, це сума коштів, яку передають керівництву, щоб не чіпали певних в'язнів. За гроші ті можуть отримати мобільні телефони, наркотики, алкоголь.
Адміністрація вимушена вступати в таку домовленість із засудженими, бо умовному начальнику колонії ставлять завдання: відремонтувати приміщення. Питання грошей - вирішуй сам. І начальник іде з поклоном до засуджених. Ті займаються телефонними шахрайствами, вимаганнями.
Це не поодинокі випадки, а система. Вона не може існувати без відома адміністрації.
Начальник колонії іде з поклоном до засуджених. Ті займаються телефонними шахрайствами, вимаганнями
Скільки в місяць в'язні платять за такі "привілеї"?
У найпростішій установі, де мало в'язнів - це може бути від 1 тисячі доларів. У більш чисельних - від 3 тисяч.
Цю систему сходу змінити неможливо. Вона цікава і в'язням, і адміністрації, і керівництву Мін'юсту. Бо піраміда веде наверх. І працює майже всюди.
Подібні схеми працювали й раніше. Але на таке була жорстка реакція. Зараз - ні. Кримінальні провадження тягнуться роками і нічим не закінчуються. Немає єдиних правил і єдиної системи цінностей - що можна, що ні. Пенітенціарна система скотилась у міжусобиці. Кожна в'язниця живе по своїх законах. І ніхто не втручається.
Яких управлінських рішень бракує?
Треба визначитися, яка тюремна система Україні потрібна. Чого від неї чекаємо - перевиховання в'язнів, ізоляції чи компенсації заподіяної шкоди.
Зараз робота системи спрямована на перевиховання, за словами міністра юстиції. Але законодавчі і підзаконні акти прописують, що єдиною її метою є недопущення нових злочинів. Вже з першого кроку непорозуміння. Персонал дезорганізований.
Якщо говоримо про перевиховання, тоді половину персоналу треба розігнати. На їх місце набрати психологів.
Для відшкодування збитків, в'язнів треба забезпечити роботою. Щоб могли заробляти й повертати гроші. Якщо йдемо до ізоляції засудженого, тоді можемо забрати весь персонал із середини колонії. Лишити охорону по периметру. Посилити її - видати не автомати, а кулемети. Так система працює в Колумбії.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Міністр перевірив, як виглядає сучасна українська тюрма
У Міністерстві говорять про створення приватних СІЗО. Описують, що по суті це гарно охоронюваний готель зі спеціальним режимом. Розраховують, що доходи від них зможуть направити на поліпшення умов у слідчих ізоляторах. Наскільки це законно?
СІЗО не може бути приватним. Це місце попереднього ув'язнення для людей, які підозрюються у злочині. Вони не є винними. Законом заборонено надавати будь-які переваги за релігійними, національними, статевими, економічними ознаками. Якщо одні платять, а інші не можуть, це вже дискримінація.
Ця ідея швидко призведе до корупції - кому дозволити заплатити й отримати кращі умови, а кому ні.
А приватні тюрми ж існують?
Так. У світі є різні моделі приватних тюрем. Управління установами передають приватним структурам, підприємцям чи благодійним фондам. Забезпечують в'язнів роботою. І за рахунок виготовленої ними продукції поліпшують їм побутові умови. Але за своє утримання в'язні не платять.
В Україні немає умов для приватних в'язниць. Тим більше, досвід їх існування неоднозначний. Є багато порушень прав людини. У приватного підприємця основна мета - отримання прибутку. Решта - другорядне. Тому часто в'язнів змушують працювати по 10-12 годин. Або на шкідливих роботах.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Живуть у маленьких кімнатах, замість туалету — дірка"
В Україні понад сотня колоній. Чи потрібно їх стільки?
Ми рухаємося до європейських стандартів. На кожного засудженого та утримуваного в СІЗО має бути не менше 4 "квадратів" житлової площі. В наших барачних приміщеннях - до 50 осіб. Це неприпустимо. Має бути максимум - шестеро. Якщо установи переобладнати відповідно до вимог, зробити перегородки, то цієї кількості для всіх не вистачить.
На кожного засудженого та утримуваного в СІЗО має бути не менше 4 "квадратів" житлової площі
Частину колоній закрили, законсервували. Який це мало результат?
Закриття колоній не призводить до суттєвого зменшення видатків. У цих процесах ключовими є комерційні інтереси. Наприклад, забудовник вів серйозні перемовини, щоб колонію в Коцюбинському під Києвом прибрати. Адже сусідство тюрми з новобудовою - значно здешевлює вартість квартир. З подібних міркувань закрили колонію у Львові. Зараз там склади. Уманську жіночу на Черкащині закрили, аби віддати землю під забудову. Підстави для закриття ще низки колоній створили штучно, для звітності, аби це виглядало обґрунтовано.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Міністр побачив облуплені стіни СІЗО й анонсував законопроєкт про звільнення ув'язнених
Мінюст пропонує продавати будівлі в'язниць разом із землею. А на отримані кошти будувати нові приміщення за містом. Ідея життєздатна?
Право на землю під колонією належить місцевій громаді, за законом. Лише вони можуть вирішувати, що з нею робити. Мінюст її продати не може.
Взяти, приміром, Одесу. Там у межах містах є три установи, які можливо цікаві для підприємців, забудовників. Та зиск від продажу землі отримує громада міста. А Міністерство юстиції і відповідальні за це особи можуть хіба взяти хабарі за те, що дали можливість це зробити місцевій громаді. Тому це передовсім корупційна схема.
У Київському СІЗО запускають пілотний сервіс "Онлайн-скарга для засуджених". Щоб протидіяти катуванням і жорстокому поводженню. Дасть результат?
Це неефективний інструмент. Тим більше, якщо мова про ув'язнених слідчого ізолятору – їм заборонений доступ до інтернету та телефонів без контролю адміністрації.
У засуджених достатньо механізмів, щоб подати скаргу. Приміром, поштою. Відкривати конверт адміністрації заборонено. В'язнів навідують правозахисні організації, прокурори, уповноважені з прав людини, яким засуджені можуть озвучити проблеми. А планшети, які всі бачать – це насмішка.
Відкривати конверт адміністрації заборонено
Ще одна пропозиція – запровадити систему електронного моніторингу. Вперше засуджені зможуть бути вдома з електронним браслетом. Це безпечно?
У засуджених давно є така можливість. Наприклад, людина звільняється через півроку і їй треба владнати питання з житлом, роботою. Може оформити на кілька днів відпустку. Для цього потрібна лише згода начальника установи. Це стосується осіб, які проходять соціальну реабілітацію, або відбувають покарання в установах із мінімальним рівнем безпеки. Є випадки, коли в'язень не повертається. Здебільшого через побутові проблеми, або напився і вчасно не встиг. Та як правило, на наступний день прибігає. Звичайно, є і втечі. Але це одиничні випадки, не носять системного характеру.
В Україні налічують понад 50 тисяч в'язнів. У світі пенітенціарна система працює на зменшення їх кількості. Як діяти, аби до цього йти?
Немає державних програм реабілітації. Наприклад, пільг для підприємців, які приймали би таких людей на роботу. Пенітенціарна система – сама не вирішить це питання. Має бути комплекс заходів.
Можна оформити на кілька днів відпустку з тюрми
"Закон Савченко" (день у СІЗО рахують за два дні у в'язниці. - Gazeta.ua) багато критикували і врешті - відмінили. Питання людей, які у СІЗО роками — залишається.
"Закон Савченко" не вирішив проблем, навпаки створив інші. Кількість людей у слідчих ізоляторах не зменшилася, а зросла. Середній час утримання в СІЗО з 5-6 місяців зріс до 9-10, або й до року. В'язні використовували цей закон, щоб зменшити своє покарання. Умисно затягували розгляди своїх справ. Особливо ті, хто скоїв тяжкі та особливо тяжкі злочини, де багато часу треба для розслідування та суду.
Умови та терміни утримання – треба вирішувати інакше. Внести зміни до кримінально-процесуального кодексу, який обмежить час утримання під вартою на період судового розгляду. Якщо за півроку-рік рішення у справі немає, то підозрюваний не повинен лишатися під вартою. Як варіант, його можна відправити під домашній арешт.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Тюрми пустять із молотка
Чий досвід реформ у пенітенціарній системі можна було би перейняти?
З огляду на війну з Росією це непопулярний приклад, але я орієнтувався б на модель їхньої виправної системи. Полягає у завантаженні в'язнів роботою за рахунок державного замовлення. За умови повернення шкоди потерпілим і нормальної поведінки, мають кілька можливостей вийти достроково. Отримати соціальну підтримку.
В подальшому треба дивитися на європейську модель. Де основою є - перевиховання та психологічна робота з в'язнями. Поступово змінюючи ставлення суспільства до засуджених людей. Механізми для цього є, потрібна політична воля.
Фінансування кримінально-виконавчої служби цього року становить 6,5 мільярда гривень, утримання одного в'язня на добу коштує державі — 158 гривень. Що допоможе оптимізувати витрати без шкоди для справи?
Треба відновити виробництво. Підприємства є в кожній колонії, але вони занепали. Свого часу займалися металообробкою, металопрокатом, літейкою. Робили все для вугільної галузі. Отримували багато замовлень для Укрзалізниці. На високому рівні було столярне виробництво. Але в 1990-2000 роках підприємства колоній держава поставили в одні умови з підприємствами на волі. На свободі бізнесмен має можливість підібрати кваліфіковані кадри, а в колоніях - ні. Там не можуть сказати: "Посадіть мені зварювальника". Колонія сама повинна навчати.
Основне завдання таких підприємств - не заробіток. А можливість змінити свідомість засудженої людини. Але держава визначила для них такі ж податки, як і для решти підприємців. Відповідно, собівартість продукції в колоніях виросла. А якість не була конкурентною. Це призвело до банкрутства.
Матеріальна база практично знищена. Лишились тільки швейні підприємства. І на їхню продукцію є попит. Це і формений одяг для армії, провідників, будівельників. Підняти виробництво в колоніях допоможе система державних замовлень.
3 
1
Коментарі