Село Шегині Мостиського району Львівської області називають одним з найбагатших в Україні. Розташоване воно на кордоні з Польщею, на перетині міжнародних залізничних, автомобільних та пішого переходів.
До Шегинь зі Львова можна доїхати за 1,5 год. При в"їзді стоїть розкішна колиба, за кілька метрів од неї — модерний римо-католицький костел. Половина із 300 ошатних і гарно прибраних дворів — великі кам"яниці з кованими огорожами. Майже на кожному подвір"ї машина, подекуди — дві-три.
— Люди заробляють на життя "човниковим" бізнесом — носять через кордон горілку й цигарки, — каже сільський голова Шегинь Степан Параска, 54 роки. — За день мають 25–50 гривень. Якщо беруть норму (через кордон можна перевозити блок сигарет і 1 л горілки. — "ГПУ"), щомісяця заробляють до 900 гривень.
У п"ятницю в сільського голови приймальний день. Біля кабінету шестеро людей. Просять підписати документи для оформлення закордонних паспортів.
— Кожні три місяці замовляю новий, — каже висока худорлява жінка в чорному береті. — Минулого тижня митник останній штамп поставив. Сміявся, що мій паспорт, як календар. До Польщі ходжу щодня. Як на польській стороні погана зміна, беру норму — блок сигарет і дві півлітрові пляшки. А як добра — більше.
Степан Юрійович пропонує пройтися селом. Населення Шегинь — 1100 чоловік. Через кожні кілька хат — бари, продуктові магазини, ґуртівні. На вітринах написи польською: "Запрошуємо на покупки за українськими цінами".
— У селі зареєстровано 62 суб"єкти підприємницької діяльності, — хвалиться голова. — Страхові компанії, філії ощадних банків, аптеки. Минулого року ми на 129 % перевиконали бюджет. Газифікацію села завершили, збираємося відремонтувати дорогу, Народний дім, вуличне освітлення.
Поляки великими торбами вивозять цукерки, масло
Серед людей, які з торбами бігають крамницями, більше поляків. Вони купують горілку, сигарети і просяться до хат, аби сховати товар під одягом на собі. Голосно розмовляють і лаються.
— Через піший перехід щоденно переходить 5–6 тисяч людей, — каже голова. — Поляки великими торбами вивозять цукерки, масло, бо вони в нас якісні. А українці їдуть за дешевими польськими ковбасами, маргарином.
Параска розповідає, що в селі Медика, яке через кордон сусідить із Шегинями, збудували великий супермаркет.
— Певно, спеціально для українців. Там дешеві ціни, але продукти неякісні, часто протерміновані. Ковбасу продають по кілька злотих за кілограм, але м"ясом у ній не пахне — одна хімія. Якщо проїхати далі, до Перемишля — продукти дорожчі, але якісніші.
За сільською радою починається півкілометрова черга автомобілів, яка тягнеться аж до кордону. Коли на митниці "добра зміна", машин утричі більше. Вночі неможливо заснути.
— Із водіями воюю п"ять років, відколи головую, — веде далі голова. — Вони один наперед одного лізуть, виїжджають на зустрічні смуги, тротуари, бордюри. А як фури наїдуть — справжня катастрофа. Даїшники годинами не можуть корки розігнати.
Від гулу машин найбільше страждає родина Дудків. Їхня хата розміщена найближче до пункту пропуску.
— Перед приїздом Папи Римського митники поставили паркан, — каже господиня Ольга Дудка, 47 років. — Огорожа трохи захищає від шуму. Раніше ми зовсім не спали. Машини як почнуть о другій ночі сигналити — до самого ранку не стихають.
Сусід Ольги Михайло Танечник, 73 роки, пояснює, що сигналять через прикордонників, які пропускають автомашини без черги. Показує на 50-метровий металевий паркан уздовж дороги, який не дозволяє їхати на обгін.
— Поставили після того, як люди вночі з граблями вибігали. Я й сам молотком водіїв лякав.
Шегинівці зверталися до губернатора області Петра Олійника, щоб зробили в селі об"їзну дорогу. Два роки тому приїжджали зі Львівського автодору, накреслили чорновий варіант проекту.
— Усе зупинилося, — пояснює голова. — Доки проект не готовий, не можемо людям виділяти ділянки під забудову. Іномарки їздять з шаленою швидкістю. За п"ять років на трасі четверо наших односельчан загинуло. Незабаром встановимо п"ять лежачих поліцейських — не розженуться.
Українці і поляки переходять кордон окремими чергами
На пішому переході в Шегинях, де прикордонники штампують паспорти, заходять двома чергами. Однією ідуть українці, другою — іноземці.
— А в середині всі з"єднуються в загальну чергу, — бідкається 36-річна Марія Ковтун із міста Мостиська Львівської області. — Поляки, яких завжди більше, нахабно відштовхують нас, блокують вхід і просуваються без черги. Одного разу я чотири години чекала, щоб штамп поставили.
На польській стороні іноземці й поляки йдуть через окремі проходи.
— Дві черги передбачені й на українському кордоні, є навіть спеціально обладнані доріжки, — запевняє сільський голова Шегинь Степан Параска. — Але митники кажуть, що їм бракує кадрів.
4 
1
Коментарі