– Він був вампіром, – пояснюю племінниці, де вона могла бачити Валерія Золотухіна.
Для неї актор московського театру на Таганці в пам'яті залишиться в образі вурдалака з блокбастера "Нічна варта". Для мене Золотухін – це його голос. Особливо пісня Бумбараша "Наплявать, наплявать, надоело воевать", яка свердлила мозок ціле літо в армії.
Не знаю, що відчували телевізійники, але за день до смерті Бумбараша наприкінці березня показали запис його інтерв'ю. Золотухін згадував часи безгрошів'я. Було, навіть виходив до метро з журнальним столиком, з якого намагався продавати свою бібліотеку, аби прогодувати родину.
Згадував часи безгрошів'я
– У метро "Академическая" бегут, спешат люди на работу, – розповідав про 1990-ті. – Затурканные, зачумленные, бросит кто-то взгляд на меня: "Вроде Золотухин с лотком". Но никто не остановился.
Жодної книжки актор не продав. Перехожі минали його, не впізнаючи. А може, й навмисно вдаючи, що не помічають його приниження.
Подібне відчуття у мене виникало в підземному переході під столичним майданом Незалежностіс щоразу, коли бачив одну дивну пані. Вона виводила арії лірико-драматичним сопрано, не помічаючи натовпу, що поспішає на роботу. Адже співати теж приходила, як на працю – рівно о дев'ятій ранку. І йшла біля шостої вечора. Спина пряма, одна рука делікатно лежить на парапеті, сніжно-біла пудра, криваво-червоні вуста. Особливо часто виконувала Ave Maria Шуберта, завищуючи й так високі ноти. Кого зі студентів консерваторії не питав, ніхто не знав цієї жінки. Одні казали, що це колишня викладачка історії музики, інші – що зірка опери.
Минаючи її, на хвилину вимикав хеві-метал у навушниках. Надто щемливою була ситуація. Я вірив у версію зіркового минулого співачки. Коли все-таки наважився дати їй пару гривень, не знайшов поруч капелюха для милостині.
2 
1
Коментарі
10"...Разогнался конь буланый
Прыгнул с кручи окаянной.
Синяя река больно глубока..."
В дитинстві, під час перегляду "Бумбараша", я мало не плакав, так було жаль коня.
Пам'ятаю ту жінку в переході. Чомусь, завжди коли проходив повз неї, почувався дуже ніяково. Не можу пояснити собі, чому саме. Можливо, і тому, що капелюха чи якоїсь іншої ємності для грошей, біля неї ніколи не було, а тицяти гроші в руки було незручно. Або ж через те, що вважав цей перехід не найкращим місцем для такого голосу. Чи тому, що був частиною натовпу, який мав рухатися по переходу і жити своїм життям, не зважаючи на співачку...
До речі, якщо хтось знає історію цієї жінки, не полінуйтесь, будь-ласка, поділитися нею.
Ja tezh kil'ka raziw sluchaw spiw toji pani, koly buwaw w Kyjewi, ale hroszej wid mene wona katehoryczno ne chotila braty - ni hrywen', ni doljariw, ni jewro...
Тема, піднята шановним автором колонки, -- найбільш інтернаціональна і позанаціональна. Кожному з нас не раз ( а тим, хто, як Золотухін, нехай і один раз) доводилось пережити це жахливе приниження БЕЗГРОШІВ'Я! І картав себе: як же я міг так опуститися, що ні копійки не втримав за душею!.. Спустошення душі і тіла, мацання ось цими пальцями натурального дна життя, справжній біль, сльози і розпач... ЖАХ!!! І тільки переживши все це, людина може, з усією можливою, на той час, силою відштовхнутись від останньої кам'яної межі, спрямувати свої зусилля на виживання в правильному напрямку! Так і світлої пам'яті Валерій Золотухін піднявся. Так треба підніматися й нам.
Жах залишится без грошей може бути тільки для людини, для котрої гроші вирішують усе в житті. Особисто я не фанат Золотухіна або когось іншого з кіноакторів чи співаків. Зазначу лише, найбільший жах - коли людина без совісті й честі, цього треба боятися. А гроші - це, як говорять, наживне.
Ваши слова говорят за Вас - Вы не продукт "того" врремени. Возможно это и хорошо. Но рядовое событие 20 - летн. давности почему-то стало темой поста. Практически ввесь актерский мир да и др. в то времмя "выживали" как могли.
Глибоко. Сподобалось, зачепило. Для мене Золотухін це Таганка та Висоцький з яким вони товаришували та їхні спектаклі. Мені пощастило жити в ті часи в Москві бачити їх і чути сопрано Аве Марія у виконанні Дубкової.
Ось такі маленькі розповіді миттєво чіпляють за пам'ять і не дають засохнути.
В.Высоцкий не считал своим другом В.Золотухина. Последний, по просьбе Любимова, тайком готовил себя на роль Гамлета в одноименном спектакле, которую исполнял В.Высоцкий. Узнав об этом В.Высоцкий перестал с ним общаться. Были и другие проблемы в их отношениях.
Приятно то, что ВЫ относите "то время", к СЧАСЛИВОМУ. Это говорит о Вашей глубокой порядочности и высокой нравственности. Это редкое явление в нашей нынешней суровой действительности. На этом да и других порталах не приходилось встречать этих слов. Спасибо Вам! Удачи и успехов Вам!
К сожалению, в те времена все жители развалившейся страны - СССР были в таком же положении. Замечено было, что продавали свои личные вещи и бывшие: зам. пред Совмина СССР Шелест П.Е. , 1 секр.МГК, член Политбюро ЦК КПСС Гришин и др.
Но времена изменились и и.о. главного режисера театра на Таганке Золотухин оставил после смерти своей многочисленной семье весьма приличное наследство - сбережения, дома, квартиры, участки зели и т д. Об этом в газетах писали. Не бедствовал - жил на две семьи.
Дякую! Витончено, глибоко, розумно. Єдиний журналіст, якого із задоволенням читаю.
автор дійсно не такий, як усі)) особливий) Ваня - ти бест)