"Культуру червоних черепків (трипільську) відкрито вперше у Кирничках сучасної Балтської округи в 1891 році. Професор Володимир Антонович зробив про це доповідь на ХІ Археологічному з'їзді в Києві. Через несприятливі обставини, докладно обслідування новознайденої культури затрималось. Селяни знаходять на полях і по селах засипані грубим череп'ям червоного посуду. Цей шар буває завгрубшки від ½ до 3 метрів. Знаходять і цілі посудини теж червоної барви, іноді розмальовані", - писав у нарисі "Тульчинщина" кооператор Іполит Зборовський (1875-1937). Сьогодні минає 140 років з дня його народження в селі Яланець Бершадського району на Вінниччині. Його батько Чеслав Зборовський орендував і обробляв землі спочатку в Яланці, а потім в Криничках. Під час сільськогосподарських робіт часто виявляли предмети старовини, які він збирав і передавав ученим.
Про розкопки в Криничках писав і відомий дослідник історії Поділля Юхим Сіцінський. У його "Археологічній карті Подільської губернії" виданій в 1901 році зазначено: "На выгоне села Кринички, на пространстве 5 десятинъ попадается множество черепковъ отъ глиняныхъ древнейшихъ сосудовъ. Въ 1891 г. г. Зборовскій произвелъ раскопку до подпочвы на протяженіи 10 кв. саж. и нашелъ 10 маленькихъ своеобразныхъ глиняныхъ сосудовъ, 2 человеческія сидячія фигуры изъ глины и глиняное седалище (какъ бы кресло)."
В наступному році тут проводив розкопки професор Київського університету Володимир Антонович (1834-1908). "Изъ раскопокъ первобытнаго поселка въ 1892 г. находятся въ коллекціи Антоновича след. предметы, относимые къ концу неолитическаго періода: обнаженная сидячая женщина, кормящую дитя, на шее какое-то украшеніе, за спиною налепленъ кружокъ (можетъ быть мешокъ для ношенія ребенка); фигурка помещалась на глиняномъ стульчике на четырехъ ножкахъ со спинкою; такая же сидячая фигурка мужчины, съ отбитою головою, помещающагося въ маленькомъ сосуде овальной формы на подобіе корыта (вероятно изображающемъ челнокъ); три миніатюрныя чашечки съ перехватомъ и широко развернутымъ венчикомъ, одна имеетъ два ушка въ нижней части; такая же чашка большого размера, расписанная темнымъ лакомъ; миніатюрный красивый горшечекъ съ лепными зубчиками по венчику."
Іполит Зборовський здобув художню освіту в Одесі та Мюнхені, але художником був лише кілька років. Створені картини возив на виставки. В Одесі познайомився із художником Іваном Нетупським, почали переписуватись. У своєму листі від 10 квітня 1901 року він писав до Іполита Зборовського: "Смею заявить, что я был всегда уверен в Вашей благонадежности и не страдал ни нравственно, ни материально, но действительно несколько был озадачен, не получая от Вас письма. Я не теряю впрочем надежды получить от Вас пространственного письма, в котором Вы опишите подробно характер Мюнхенской рисовальной школы и вообще все, касающегося сего. Единственно чем в данное время страдаю, это недостатком энергии и уверенности в себе, а Вы так умеете врачевать от ран. Не приймите за комплимент: у Вас непочатый угол энергии и уверенности в себе, доходящей даже до дерзости, что мне очень, очень нравиться."
Фарби та інші матеріали для малювання висилав із Одеси інший знайомий художник Борис Табак. Він же допомагав розміщати роботи в салонах та на виставках. У своїй переписці обговорювали можливість виставитись у Нью-Йорку, дізнавались розклади пароплавів, умови транспортування полотен, але далі справа не пішла.
Іполит Зборовський був постійним учасником експозицій в Одесі. На травневій виставці 1902 року він розмістив кілька своїх етюдів. Серед них була робота із зображенням дороги. Вона дуже сподобалося художникам і вони дали високу оцінку його майстерності. Самуіл Фількінштейн (1877-1926) був готовий виміняти зображення "зими в чорній рамці" на будь-яку із своїх картин. Восени того ж року Зборовський і Табак намірились взяти участь у варшавській виставці. Через брак коштів, у Польщу свої роботи повіз лише Зборовський.
"Характерним для оцінки рівня його майстерності може стати випадок, коли в 1903 р. Іполит Чеславович спізнився з подачею картини для участі у виставці ТПРХ (Товариство південноруських художників). Але враховуючи те, що запропонована ним робота, за оцінкою декількох дійсних членів товариства, була дуже добра, упорядники порушили правила і включили її після закінчення терміну прийому експонатів. Загалом, за висновками організаторів виставок, роботи І. Зборовського були варті того, щоб показувати витонченій одеській публіці", - вважає автор книги "Іполит Зборовський. На перехресті двох епох" Валерій Рекрут.
Пізніше свої вміння художника реалізував розробляючи обкладинки книг і журналів. Висилав ескізи київській "Просвіті". "Смію радити "Просвіті" щоб подбала про зовнішній вигляд своїх виданнів. Це і для Товариства краще, та й народ наш варт вже того щоб і йому дано красне видання. Питання тільки чи мій проект варт чого. Може хто інший зробить кращий – діло не затим; аби лишень було гарно!" – міркував у листі до Бориса Грінченка 13 листопада 1906 року.
З 1904 року він захопився збором старожитностей і виробів народних майстрів для музеїв Києва і Харкова. Готував експозиції і відвідував з ними виставки. Згодом перейнявся ідеями споживчої кооперації. Організував у Яланці кооператив з власною двоповерховою будівлею.
Він був небайдужим до громадського життя. Його просвітницька діяльність передбачала не лише збір коштів і торгівлю, а й загальні зміни свідомості людей, їх "очищення". "Боляче реагував на погіршення культурно-освітнього рівня сільського суспільства, яке поглинуло у поширення алкоголізму, азартних ігор, проституції й почало втрачати власну ідентичність, - пише у своїй монографії дослідник Валерій Рекрут. – Зокрема, особливо загрозливих масштабів зазнало поширення розпусти, яке процвітало серед робітниць Бершадської цукроварні. Тамтешні діви були настільки прихильні до вільної до любові, що не відмовляли всім бажаючим і навіть візникам з числа селян, що доставляли сировину на завод. Однак така щедрість, як правило, закінчувалася для місцевих ловеласів тим, що вони "в нагороду" до задоволення отримували захворювання, які згодом розповсюджували по селах і власних родинах. Більшість з них зверталося до лікарів тоді, коли вже ніщо не могло допомогти. Постраждалих виявилось стільки, що місцева людність, отямившись, почала "бити на сполох" і через газету "Рада" стала закликати інтелігентні сили "боротися з цим лихом".
В 1908 році у київські газеті "Рада" Іполит Зборовський під псевдонімом "Кметь" опублікував статтю "Горе і радощі селянського життя": "Чогось нам не щастить з прикажчиком та сторожами. Де-які з товаришів і навіть з членів уряду чіпляють до справ товариських своїх хатні справи. Один хоче бути прикажчиком аж пищит та люде його не хотять. Та він вживає всіх засобів, не жалуючи навіть могоричу для де-кого з членів правління, щоб таки стати прикажчиком. Скілька інших побивались стати на рік сторожами. Звісно, договорили одного за 50 рублів. Побув він з місяць, а тоді заходів подачі ще 10 руб. на рік. Значить зробив маленьку забастовочку. Знов прийшов скілька і кожен хоче дешевше за другого. Як же прийняли одного, знов він задер носа! Чиста морока.
Так само з приказником, та ще до того його хотять підьїсти де-які люде, котрі хотіли б наставити свого. І так не лиш в нашім товаристві. Так робляться тепер в кожній громадянській справі, в кожнім селі, в цілій державі. Вибрали тепер нового старосту, людину совісну, чесну, небагатого хазяїна Л. Пугача. З перших днів він взявся щиро до роботи. Насамперед опорядив греблю, щоб було кожному безпечно їхати, та загатив її, щоб вода з ставу не тікала. Далі вичистив ставка на полі та повідтикав джерела, котрі забили були люде щоб висушити ставка та загарбати земельку. Збірається чистити гарний сільський став, бо в нього тепер води стільки, що й курка не втопитися. Тільки це не подобається де-кому, хто жив коло ставку, бо вони мали б охоту, щоб той став висох, тоді можна б його затягти під городи. Воно правда, у нас дуже тісно жити, та не розуміючи того люде, що той землею, яка під ставом, лихові не зарадиш, а добра позбудешся. За це все частина наших селян глядять лиш того, щоб за що небудь причепитись і скинути цього старосту та вибрати солом'яного діда, бо при такому можна буде гарно для себе порядкувати. Правду сказати, дуже ще мало у нас таких людей, котрі б для спільного добра годні були б зрікатися своєї вигоди. Кожен хотів би лиш для себе зарвати та ще другого притолочити.
Питав я де-кого з більш інтелігентних селян: чому це так? "А що ж, кажуть, не знаєте? Мужик – гадюка, коли б міг, то б сам себе укусив".
– "Та що це ви говорите, кажу. – Не розуміє він, що робить, то того й такий".
– "Ну, ну! навчіть його ще розуму, то ще не так стане кусити".
От чого наробило осліплення зрячого колись народу. Колись було у нас і шкіл і грамотних людей більше ніж тепер, люде для спільної справи залишали свої власні, а за "гадюку" козак блиснув би межі очі шаблюкою, а тепер сам себе зневажає, бо куди не ступиш-бачиш кривду."
З 1920 року Іполит Зборовський брав участь в організації Бершадського та Тульчинського музеїв. Працюючи в сфері культури він продовжив піднімати питання відкриття Трипільської культури. В 1928 році він писав до археолога Сергія Гамченка: "Згідно з Вашими директивами посилаю листа до ВУАК в справі відкриття "Червоної Культури"! Гадаю, що вгадав Ваші думки, виконуючи це. Все, що я подав - чиста правда. Якщо ВУАК вважає потрібним встановити дійсну історію відкриття. Може потрібний буде портрет мого батька – можу завжди ним служити." В пізніших листах до археолога Зборовський погодився з думкою "не ворушити старого".
На початку серпня 1937 року хворого Іполита Зборовського арештували і засудили до розстрілу. До свого 62-річчя він не дожив пять днів.
4 
1
Коментарі