"Вчера Гоголь читал нам новую комедию "Ревизор", — оповідає літературний критик, князь Петро Вяземський у листі до письменника Івана Тургенєва 31 січня 1836 року. — Петербургский департаментский шалопай, который заезжает в уездный город и не имеет чем выехать в то самое время, когда городничий ожидает из Петербурга ревизора. С испуга принимает он проезжего за ожидаемого ревизора, дает денег взаймы, думая, что подкупает взятками, и прочее. Весь этот быт описан очень забавно, и вообще — неистощимая веселость. Но действия мало — как и во всех произведениях его".
Микола Гоголь перебрався до Санкт-Петербурга за вісім років до цього — одразу після закінчення Ніжинської гімназії вищих наук. Тут він хотів "осуществить свое назначение", як сам казав. Пробував бути актором — не взяли, служив чиновником — не подобалося. Написав збірку оповідань про життя українців "Вечера на хуторе близ Диканьки". Та зароблених літературою коштів не вистачало. Влаштувався в департамент, що відповідав за розподіл земель, маєтків і кріпаків.
Ідею "Ревізора" йому підказав 1835-го старший на 10 років поет Олександр Пушкін. Він часто бував у провінції, збирав матеріали для повісті про бунт під проводом Омеляна Пугачова. У місті Усюжна Новгородської губернії почув історію: якийсь заїжджий пан видавав себе за чиновника міністерства, завдяки чому здер гроші з довірливих місцевих жителів. Гоголь вирішив написати п'єсу.
Пушкін часто навідується до скромного помешкання молодого колеги. Там лише дві кімнатки — кабінет і спальня. Гоголь сам розливає гостям чай. Скаржиться, що п'єса виходить поганенька. Кілька разів хоче кинути роботу.
— Пишите, пишите, — наполягає Пушкін. Пізніше називатиме себе хрещеним батьком твору.
Щосуботи поет Василь Жуковський збирає друзів у невеликій квартирі на горищі будинку на вул. Халтурній в центрі Санкт-Петербурга. Зараз на цьому місці — музей "Новий Ермітаж". Читають і обговорюють твори одне одного. Обов'язкова умова — бути у фраку. В Гоголя такого немає. Тому одягає сюртук, знизу підколотий шпильками.
— Право, Николай Васильевич, посоветуйте вашего портного! — жартують гості.
На голові — чорна хустка, її кінчики стирчать, наче великі вуха. Але й без того 28-річний літератор кумедний: худий, довготелесий і незграбний. Жуковський жартома називав його "Гогольок".
Репліку кожного героя автор читає іншим голосом. У слухачів п'єса викликає істеричний регіт.
Той же Вяземський оповідає Тургенєву: "Читает мастерски и возбуждает "беглый огонь" раскатов смеха в аудитории. Не знаю, не потеряет ли пьеса на сцене, ибо не все актеры сыграют, как он читает. Вместе с тем Гоголь удивительно живо и верно, хотя и карикатурно, описывает наши административные нравы. Никто из наших литераторов не имел истинной веселости. От избытка оной Гоголь, правда, часто завирается, и вот чем веселость его прилипчива".
А його колега Віссаріон Бєлінський напише: "В этой пьесе нет сцен лучших, потому что нет худших".
Відтоді Гоголя почнуть називати "малороссийским салом, посыпанным крупною аристофановскою солью". Бо ж Арістофан — давньогрецький "батько комедії". Незадоволений твором лише один гість Жуковського — барон Григорій Розен.
— Как это оскорбительно для искусства! Экий фарс! — його "рецензія".
У березні з рукописом знайомиться цензор. Вердикт: "Пьеса остроумна и великолепно написана. Автор принадлежит к числу выдающихся русских писателей-новеллистов. Произведение не заключает в себе ничего предосудительного".
Вирішують показати текст імператору Миколі І. Читає сам Василь Жуковський. Монарх дає добро на постановку. 19 квітня в Олександринському театрі відбувається прем'єра. Микола І наказує прийти всім міністрам.
— Ну и пьеска! Всем досталось, а мне — больше всех, — привселюдно заявляє після вистави.
Усім акторам вручає посуд із зображення свого герба, а дирекції — надбавку до зарплати. З тих пір "Ревізор" — його улюблена п'єса. Переказують, якось імператор зупинився в повітовому містечку Чембар Пензенської губернії. Вигукнув:
— Ба! Да я вас всех знаю! Хотя я впервые в Чембаре, но знаю всех по "Ревизору".
Через 12 років Гоголь напише Жуковському з Неаполя: "Я совсем не думал осмеивать что-либо с какой-нибудь целью. Меня до такой степени изумляло, когда я слышал, что обижаются и даже сердятся на меня целиком сословия и классы общества, что я наконец задумался. Если сила смеха так велика, что ее боятся, стало быть, ее не следует тратить попусту. Я решился собрать всё дурное, какое только я знал, и за одним разом над ним посмеяться — вот происхождение "Ревизора"!
Дружину городничого замінили на його другу дочку
"Теперь я вижу, что значит быть комическим писателем. Малейший признак истины — и против тебя восстают, и не один человек, а целые сословия", — обурювався Микола Гоголь через реакцію критики на свою комедію "Ревізор". Прем'єра відбулася навесні 1836-го.
Спершу у п'єсі була маленька роль поліцейського. В першій постановці його мав грати актор на прізвище Прохоров. Але той часто приходив на роботу п'яний. Гоголю це набридло і він викреслив роль із тексту. Замість неї вставив діалог городничого й пристава:
— А Прохоров пьян?
— Пьян.
Імператор Микола І замовив нову п'єсу — "Настоящий ревизор". Її автор невідомий. Сюжет був аналогічний до гоголівської. Різнилася тільки розв'язка — всіх чиновників-казнокрадів судили. Перший показ відбувся через три місяці. Але успіху видозмінена постановка не мала.
Тоді ж Гоголь залишив Росію. Подався до Рима. "Ревізор" дістався Європи через рік після його смерті — 1853-го виставу показали в Парижі. Далі були Прага, Белград, Берлін, Відень, Дрезден. А 1896-го п'єсу поставили в Баку, Азербайджан. Жіночі ролі виконували чоловіки.
У перекладі комедії на перську мову дружину городничого, з якою ревізор намагався крутити роман, замінили на другу дочку. Бо залицятися до заміжньої жінки в Ірані заборонено під страхом смертної кари.
4 
1
Коментарі