22 січня українці відзначають День Соборності. 100 років тому на Софійському майдані в Києві проголосили Акт Злуки. Тоді Українська Народна Республіка та Західноукраїнська Народна Республіка об'єдналися в одну державу.
"Однині воєдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України — Західноукраїнська Народня Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народня Республіка", — йдеться в Акті Злуки, проголошеному 22 січня 1919-го у Києві.
Століття Акта Злуки відзначають під гаслом "Разом із власної волі з 1919 року". Злука відбулася за бажання та ініціативи українців. Розуміли, що єдність — обов'язкова передумова успішного спротиву зовнішній агресії. Із заходу атакували поляки, зі сходу — більшовики. Українці об'єдналися, щоб дати відсіч.
Усе, що було пов'язане з Актом Злуки за СРСР намагалися знищити. Перші масштабні відзначення Дня Соборності відбулися на з'їзді Всенародних зборів у Хусті на Закарпатті 22 січня 1939-го. У маніфестації взяли участь понад 30 тис осіб. Ідея соборності України була ключовою для Української повстанської армії та національних рухів 1980 років. 1990-го подію відзначили акцією "Живий ланцюг" — понад мільйон людей взялися за руки і створили безперервний ряд від Києва до Львова.
Об'єднання українських земель стає можливим після розпаду Австро-Угорщини у жовтні 1918-го. Українці у Львові проголошують створення власної держави. Вже тоді частина галицьких політиків прямо вимагає об'єднання з УНР. Але в той час ходять чутки про готовність Гетьмана Скоропадського вступити в федерацію з Росією, і це стримує галичан.
Попередній договір про об'єднання підписують 1 грудня у Фастові — коли владу у Києві готується перейняти Директорія УНР.
— Ми хочемо об'єднати всю Україну. Але кажемо вам одверто: не підемо під ваш диктат. Боюся, панове, що у вас ще покутує дух царського централізму, — заявляє на перемовинах з представниками Директорії держсекретар закордонних справ Західноукраїнської Народної Республіки Лонгин Цегельський. — Ми є державою й маємо свою армію. Хочете по-доброму федеруватися, то ми готові. А хочете нас забрати за принципом "па сєму бить" — попробуйте! Тому замість марнувати час на беззмістовну балаканину та партійні міжусобиці, давайте закінчимо щасливо те, що почали так гарно у Хвастові.
Домовляються про автономний статус ЗУНР — як Західної області УНР. Поспіхом готуються до проголошення Акта Злуки. З Півночі та Сходу наступають більшовики і Директорія почувається непевно.
"Не було змоги зробити мобілізацію, бо й те військо, що ми мали, розбігалося по селах. Мовляв, нащо воювати, коли "красна" армія принесе красний товар" — текстильні вироби, яких дуже бракувало на Україні. З другого боку, большевики ширили чутки в народі, що Директорія "продалася Антанті" й має вернути поміщиків і капіталістів на Україну, — пише в спогадах "Україна в огні революції" прем'єр-міністр України часів Директорії Ісаак Мазепа.
На Західноукраїнських землях ситуація теж складна. Воюють за Галичину з поляками.
"В одинадцять годин ранку на площу, під звуки музики, почали приходити українські військові піхотні частини, артилєрія і самострільні команди, котрі стали шпалірами (рядами. — ГПУ) з усіх чотирох боків площі. За військом поволі збиралась велика кількість народу, котра до початку урочистости заповнила всю площу й сусідні вулиці. Багато вилізло на дерева для того, щоб звідтам краще побачити урочистість", — описує події 22 січня 1919 року на Софійському майдані Києва Українське телеграфічне агентство.
Захід розпочинається о 12.00 з пострілу гармати та церковних дзвонів. Представники ЗУНР та УНР читають декларацію про об'єднання, а з чотирьох боків майдану, з підвищень, спеціальні "оповісники" гучно повторюють до народу зміст документа.
Урочистість закінчується військовим парадом. Наступного дня Акт Злуки затверджує Трудовий конгрес.
"Що поза тим балакають різні люди, це тут ні при чому. Давайте братися до діла"
— Нам донесено ще зі Львова, що ваша влада не хоче єднатися з Україною. Як же ми можемо Вам помогти? — питає під час зустрічі 1 грудня 1918-го у залізничному вагоні у Фастові на Київщині представників Західноукраїнської Народної Республіки письменник Володимир Винниченко. Він очолює Директорію УНР, яка збирається перейняти владу в гетьмана Павла Скоропадського.
— А чого ж ми приїхали? Саме для об'єднання, — відповідає держсекретар закордонних справ ЗУНР Лонгин Цегельський. — Це вам кажуть представники влади, а не приватні інформатори. Якщо не хочете з нами говорити, то ми можемо й нині від'їхати.
— Юридично нема що балакати, — каже член Директорії Опанас Андрієвський. — Цегельський представляє тут галицьку республіку, а ми — Українську Народну Республіку. Отже, це переговори між двома державами. А що поза тим балакають різні люди, це тут ні при чому. Давайте братися до діла.
Підписують попередній договір про об'єднання. Проект документа складає Лонгин Цегельський. Наполягає, що Галичина має бути автономною областю в складі УНР. Договір мають остаточно погодити з керівництвом ЗУНР.
Галичан проводжають і дають більше десяти вагонів гармат і кулеметів, одягу та взуття для військових, цукру та борошна.
"Того ж таки дня виплачено нам, цебто до моїх рук і за моєю розпискою, 10 мільйонів австрійських корон банкнотами. Я взяв їх на слово — без перечислення. Цю суму передано нам у простому міху, як на бараболі, зв'язаному звичайним шнурком, та ще й з діркою в одному розі, затканому солом'яним віхтем, — згадував Лонгин Цегельський. — Усю дорогу з Хвастова до Тернополя цей дірявий міх із мільйонами їхав у моїм переділі, в куті, на лавці, на якій я спав чи сидів. Уночі моя голова спочивала на нім, наче на подушці".
3 січня 1919-го у тодішній столиці ЗУНР Станіславові — тепер Івано-Франківськ — збирають Українську національну раду. Вона ратифікує договір.
— Стверджую, що резолюція про злуку Галичини й Буковини з Україною
прийнята одностайно, — каже президент ЗУНР Євген Петрушевич. — Оцим оповіщаю, що від цієї миті старинна галицько-володимирська волость входить у склад єдиної та нероздільної, соборної та суверенної, Української держави. Соборній Україні слава!
Присутні відповідають гучними окликами "Слава!" та оплесками. Багато починає плакати. Співають "Ще не вмерла Україна". Потім проводять перший в Галичині військовий парад українського війська. Перші колони військових несуть смолоскипи, за ними марширує оркестр та різні роди військ.
3 
1
Коментарі